СЛОВ'ЯНСЬКІ МОВИ - група споріднених мов індоєвропейської родини (загальне число мовців до 300 млн.). Найближчі до балтійських мов. Історія праслов'янської мови вважається тривалішою, ніж історія окремих слов'янських мов. Вона поділяється на три періоди: найдавніший (до встановлення тісних балто-слов'янських мовних контактів), період балто-слов'янської спільноти і період діалектного поділу й початку формування окремих слов'янських мов. Виокремлення слов'янських діалектів з єдиної прамови відносять до середини 1 тис. н.е. (період формування ранніх слов'янських феодальних держав у Європі). При цьому предки слов'ян увійшли у стосунки з сусідніми народами, що й визначило майбутні "відцентрові" особливості в будові мов окремих груп - східної (українська, білоруська, російська), південної (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська) та західної (чеська, словацька, польська, верхньо- і нижньолужицька). "Доцентрові" риси простежені до 1 тис. до н.е., причому встановлено три органічні складові частини (етномовні інгредієнти за В. Мартиновим), взаємодія яких визначила майбутню специфіку спільнослов'янської мови. Це - балтійський, італьський та іранський складники, останній з яких зумовив поділ слов'янських мов на центральнослов'янські з інноваціями (українська, білоруська, словацька, чеська, верхньолужицька) та периферійні з давнішими мовними рисами (решта слов'янських мов). У периферійних мовах збереглося давнє індоєвропейське g, також подекуди є носові голосні, музичний наголос, периферійні лексичні архаїзми. У центральнослов'янських мовах давнє § змінилося на [h], розвинулися протетичні h- і w- (білор. гэта, вочы, укр. вухо, вуса), є спільні ізоглоси лексичних інновацій (Х.Шустер-Шевць та ін.).

Майже всі слов'янські мови (окрім двох серболужицьких) мають державний статус: українська - в Україні (прибл. 40 млн. мовців), білоруська - в Білорусі (бл. 8 млн.?), російська- в Росії, Білорусі і Казахстані (понад 150 млн.; також одна з 6 офіційних і робочих мов Генеральної Асамблеї ООН); польська - у Польщі (бл. 37 млн.), чеська - у Чехії (10 млн.), словацька - у Словаччині (5 млн.), словенська - у Словенії (2,2 млн.), хорватська - у Хорватії та Боснії-Герцеговині (6 млн.), сербська -в новій Югославії (Сербії з Чорногорією), а також у Боснії- Герцеговині (усього прибл. 10 млн.), македонська - у Македонії (2 млн.), болгарська - у Болгарії (9 млн.). Ще дві мови слов'янських меншин - верхньолужицька (80 тис.) і нижньолужицька (20 тис.) - користуються в ФРН культурною автономією.

Для звукових систем слов'янських мов властива наявність рядів пом'якшених приголосних, багаті за тембром щілинні та африкати. Чеська, словацька, хорватська і сербська зберегли складотворчі r, l (krk "карк", prst "перст"). Морфологія імен має по декілька відмінків (окрім болгарської, де вони замінені прийменниковими конструкціями), два числа (подекуди є ще залишки двоїни: очима, дверима, плечима, дві відрі,

дві слові). Діслово має розвинені часові та видові форми, 2 інфінітиви (у балк. слов. мовах замінені кон'юнктивом), у мин. часі в деяких мовах втрачене допоміжне дієслово, що спростило дієвідміну (я, ти. він писав). Розвинулися нові майбутні часи з дієсловом "мати" (укр. писатиму) або "хотіти" (хорв. pisacu "писатиму" від "писати хочу").

Писемність створена у 860-і рр. слов'янськими просвітниками -братами з міста Солуня (Салонік) Костянтином-Філософом (у чернецтві - Кирилом) і Мефодієм.

Про давнє поширення слов'ян у Зах. Європі свідчать такі слов'янські топоніми як: Балатон, Берлін, Бранденбург, Росток, Баутцен (Будишин), Коттбус (Хоцєбуж). Лейпціг. Будапешт, Дебрецен, Добруджа, Дрезден, Естергом, Мукачів, Турку, Шпандау, Трієст, Захонь, Ціттау.

Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов'янських слів. По-перше, це питома спільноіндоєвропейська лексика: матір, батько, брат, сестра, дім, двері, піч, череда, вівця, ягня, вовк, бути, жити, мати, їсти, спати, око, ніс, серце, один, два, три, влада, слава, мудрий, вісь, ярмо, руда, міряти. По-друге - праслов'янські слова: коса, граблі, лопата, сніп, жати, жито, пшениця, полоти, цілина, мука, віл, корова, теля, баран, сітка, вудка, мережа, тенета, ловити, лин, бджола, вулик, борть, черевик, кожух, міх, рукавиці, сукно, полотно, посуд, долото, кліщі, пила, діжа, відро, корито, човен, молот, каша, пиво, варити, пряжити, слива, ягода, горіх, терен, сад, овоч, часник, озимина, стіл, сіни, двір, ніж, броня, стріла, бубон. По-третє - власно українські слова, наявні тільки в нашій мові: вуглець, кисень, водень, мрія, зволікати, страхатися, капость, матінка, довільний, добробут, добриво, зайвий, байдуже, мабуть, бо, адже, вибрик, примхи, перекотиполе тощо. По-четверте - запозичення з інших слов'янських мов: з білоруської- розкішний, обридати, виховати, нащадок, маруда, ззаду (У. Анічэнка); з російської- промисловість, котел, котлован, союз, вислуга, воєнкомат і багато інших; з польської - перешкода, недолугий, дощенту, конати, обіцяти, кодло, отримати, цікавий, ковадло, цілком, вензель, гасло, міць, шлюб, раптом, принаймні тощо; з чеської -брама, огида, ярка, паркан, карк; з сербської - хлопець, ґражда; з болгарської - храм, глава, владика, сотворити, слова з суфіксами -ство, -тель.

У свою чергу сусідні слов'янські мови запозичили з української чимало слів, напр., білоруська - мозок, сокира, охороняти, позад, рясний, тітка, прохати, страхатися, бучний, зволікати, огидити, огида, заятрити(ся), взути(ся), калатати, облік тощо (У. Анічэнка); російська - бублик, смалец, чрезвычайный, повстанцы, пасека, пасечник, борщ, знахарь, бондарь, подполковник, чумак, корж, аж (пор. два словнички, додані М. В. Гоголем до "Вечеров на хуторе близ Диканьки" та ін. джерела); польська -hreczka, hodowac, hlak, hospodar, braha, hukac, chory, chorowac, hulac, кит, кита, pieczara, kociuba, koczerga, wieczorynka (А. Брюкнер).

© К. Тищенко, 2001

Віртуальна Русь, 2005-2010
Пишіть, якщо що...