пошук:  

>> Зозуля Іван: Портрет

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  zozuliai

 

 

У моїх очах вимальовується портрет моїх батьків, дитинства, юності, актуальності, а також тої ікони успіння Пресвятої Богородиці, яку я вперше побачив вдома, тобто у серці моєї історії. І не пересадно було б сказати, що з портретом, образом, картиною, схемою пов"язане ціле життя людини. Воно назнаменоване багатьма фазами, структурними ланками, нашою свідомістю, вмінням думати – порівнювати і відрізняти. Ділитися і сподіватися, вагатися і досвідчувати, плакати і радіти – фіксувати щось суттєве і таким чином подавати, як портрет своєї особистості, та неповторності.

Наприклад, цей портрет роздумів пишеться у дуже цікавому, історичному місті Зальцбурґ. Це місто має багато своїх героїв, але не це заворожує мене, воно цікаве тим, бо довший час було незалежним, і тому кожен, хто сюди приїжає, відчуває цю горду впевненість і самовистарчальність. Саме ця риса часто, заставляла мене задуматися над питанням ідентичності, як портрету, що ще малюється, чи як такого, що вже давно є довершений самою історією? Якщо це так, то нам залишалося б лише, визнати правильність Когелетових висновків і повторити за ним: „Усе марнота і гонитва за вітром". (Проп. 1,14)

Цей автор (Когелет), як ви вже і мабуть зауважили, у цих словах малює свій власний образ історії, зі своїм підходом і розумінням. І це є теж тим, що полонить мою душу – це його рівнодушність, спокій, та дозріла особистість. Саме про це, ми коротенько вже були накреслили на початку наших роздумів, що цей портрет-образ має бути виразом нашої ідентичності і неповторності. Когелет є прекрасним свідченням саме цього. По-перше: Він є представлений у своїй книзі, як людина, котра знає свій народ з притаманними йому традиціями і звичаями. По-друге: Він не боїться своїх революційних висловлювань, котрі у кожного малюють свої окремі образи-портрети. Можливо його книга стане тим поштовхом до вивчення, також не тільки того образу, який випливає з її змісту, але також до віднайдення того портрету, якого малює моє серце і кожного зокрема.

Сьогодні двадцять шостого березня, та не зважаючи на те, що надворі політає легесенький сніжок, природа теж креслить образ своєї неповторності, своєї надії і свого визволення (див. Рим.8,22), разом з нами. (див. Рим.8,23-25) І це є з однієї сторони свідченням єдності образу, як такого взагальному, а з другої сторони його відмінності.

Та ось нарешті, ми підійшли до дуже цікавого питання, не тільки мого власного портрету, але і світу, про який нам дуже часто подають спотворене уявлення. Але щоб пізнати його, нам треба іти до початку, до першої сторінки Біблії, де натрапимо на вражаючі силою і простотою слова: „І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре". (Буття 1,31)

Отже, портрет світу є зовсім іншим від того, яким його малюють газети, телебачення і наша уява. Бог говорить: „І воно було дуже добре". Що ж тоді сталося з цим первісним образом, де поділися „божі очі" в нас? Чому ми стали сліпими до своєї власної картини серця, де скривається радість первовзору?

Останнім часом усіх потрясає фільм Мела Ґібсона „Страждання Христа". І було б звичайно дивно, якщо подіброго з нами не відбувалося. Дивує інше, або просто сказати, ми боїмося того образу Христа, який ми там підчас перегляду бачимо, ми не хочемо зустрітися з Ним у ці останні години, бо ми не маємо відваги покинути „образ світу" красивого до ідеалізму, який знаходимо на обкладинках наших журналів, а в дійсності жорстокого і деспотичного, який нічим не відрізняється від того, що відбувалося більш, як дві тисячі років.

Людство і посьогоднішній день втікає від свого первісного становища, втікає від того, Хто прийшов привернути їм утрачений образ (див. 1Кор.15,49), та нагадати усім нам першу сторінку Біблії: „І воно було дуже добре". (Буття 1,31)

Ці слова є прекрасним свідченням Альфи і Омеги, початку і кінця (див.Откр.1,8), зустрічі з Ісусом – образом невидимого Бога, „бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене, і все існує в ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він – начало, первородний з мертвих, так, що у всьому він мав першенство, бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому і щоб через нього примирити з собою все чи то земне, а чи то небесне, встановивши мир кров"ю його хреста". (див. Кол.1,15-20)

Після цих слів я повертаюся мрією знову до образу батьківської хати, та ікони успіння Пресвятої Богородиці і розповіді моєї бабці, тобто до згаданого на початку дитинства. Вона першою ввела мене у зміст цієї ікони, у слова молитви, та шукання там зустрічі, розмови з Богом. Вона вчила мене і сестру вдивлятися підчас молитви у наші серця, в образ-портрет, який так чудово поєднував історію земну з небесною.

Для мене розповідь бабці була першою бесідою про ціль нашого життя, про все те, що я сьогодні називаю Портретом.

26.03.2004, Зальцбурґ

автор маг. Іван Зозуля

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...