пошук:  

>> Білецький В.С. (ред.): Гірничий енциклопедичний словник, т.1 / 14.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  biletskv

 

ВОДОТРИВКІ ПОРОДИ, ВОДОНЕПРОНИКНІ ПОРОДИ, *водоупорные породы, водонепроницаемые породы; **water resisting rocks; impermeable rocks; ***wasserundurchlässige Gesteine; wasserbeständige Gesteine - породи, що практично не пропускають через себе воду з поверхні або прилеглих водоносних порід при природних напірних ґрадієнтах. В.п. (глини, суцільні вапняки і масивно-кристалічні породи, глинисті сланці, кристалічні сланці та інш.) в геол. плані утворюють водотривку покрівлю або водотривке ложе. Екрануючі властивості В.п. знижуються при високих т-рах і підвищеній мінералізації вод.

ВОДЯНИЙ БАР’ЄР, *водяной барьер; **water block; ***Wassersperre, Wasserschlagbaum, Wasserschranke – водяна зона, яка створюється штучно в газонафтовому покладі (пласті) з метою гідродинамічного відокремлення різних частин покладугазової шапки і нафтової зони.

ВОДЯНИЙ ЗАСЛІН, *водяная завеса, **water pulverizer curtain; ***Wasserschleier - щільна зона з водяних краплин, що утворюється розпиленням води форсунками або туманоутворювачами на шляху руху запиленого повітря та імовірного поширення полум'я і вибуху метану та пилу. В.з встановлюють у відкатних виробках всіх горизонтів, на шляху руху повітря з одної дільниці на іншу.

ВОДЯНИЙ КОНУС, *водяной конус; **water cone, aquatic cone, aqueous cone; ***Wasserkegel – локальне підняття поверхні підошовної води навколо діючої нафтової (або газової) свердловини в результаті деформування поверхні водонафтового контакту за рахунок створеного ґрадієнта тиску у вертикальному напрямі. Утворення В.к. зумовлено характером розподілу гідродинамічного тиску поблизу вибою свердловини, при якому вертикальні складові ґрадієнта тиску і швидкості фільтрації мають максимальні величини на нижньому кінці інтервалу розкриття, розміщеному вище нафто- або газоводяного контакту. На формування В.к. впливають анізотропія пласта і депресія пластового тиску біля вибою свердловини. Для стійкості В.к. необхідне дотримання умови на вершині конуса (де p – тиск; z – вертикальна координата; густина води; g – прискорення вільного падіння), при порушенні якого вершина В.к. загострюється і вода проривається у свердловину. При наявності у пласті непроникних глинистих прошарків значного проcтягання обводненість свердловини зменшується тампонажем вибою до їх рівня. Для процесу конусоутворення характерна нестаціонарність, зумовлена витісненням нафти (газу) водою.

ВОДЯНИЙ "ЯЗИК", *водяной "язык"; **water finger; ***Wasserzunge – ділянка нафтового (газового) покладу з локальним випереджувальним переміщенням водонафтового (газоводяного) контакту по напластуванню порід.

ВОЄНІЗОВАНІ ГІРНИЧОРЯТУВАЛЬНІ ЧАСТИНИ, *военизированные горноспасательные части, **militarized mine rescue units; ***Grubenwehren, Rettungstruppen, Wehren - спеціалізовані формування, що створюються на гірничодобувних підприємствах для порятунку людей при аваріях і для попередження та ліквідації аварій. Первинна оперативно-техн. одиниця В.г.ч. - відділення з 5-7 чол. (респіраторники, командир відділення, водій оперативного автомобіля); первинний оперативний підрозділ - гірничорят. взвод, який складається з трьох і більше відділень. Взводи, які обслуговують гірничодоб. підприємства, розташовані в одному адм. або геогр. р-ні, об'єднуються у воєнізований гірничорят. загін. Керівництво оперативно-техн. діяльністю гірничорятувальних загонів здійснюється штабом В.г.ч. гірничодоб. басейну, області або країни. Штаби В.г.ч. підпорядковані управлінню В.г.ч. галузі. Діяльність В.г.ч. регламентується відповідними статутами, положеннями й інструкціями. Особовий склад В.г.ч. комплектується з робітників та інж.-техн. працівників шахт, що проробили на підземних роботах не менше двох років. В.г.ч. перебувають у постійній готовності до виїзду на аварію. Див. також Державна воєнізована гірничорятувальна служба у вугільній промисловості України.

ВОЛАСТОНІТ, *волластонит, **wollastonite, tabular spar ***Wollastonit 1) Силікат ланцюжкової будови з ґранулами піроксеноїдів, Са3[Si3O9]. Типовий метаморфічний мінерал. Сингонія триклінна. Густина 2,78-2,91. Твердість 5-5,5. Колір білий. Блиск скляний. Утворюється на контакті вапняків з виверженими породами, де асоціює з кальцитом, діопсидом, андрадитом, везувіаном, сфеном, епідотом. В Україні є в межах Українського щита. Найбільше родов. В. в світі - Уїлсборо (гори Адірондак в шт. Нью-Йорк, США) з достовірними запасами 5,4 млн. т руди пов'язане з регіональним метаморфізмом. В. - перспективна сировина для електрокераміки, стенових плит, облицювальної цегли і плитки, кахлів, спец. цементів, білил, фарб, лаків тощо. Осн. метод збагачення - флотація. Від імені англ. дослідника В.X.Волластона. 2) Стара ювелірна назва прозорого кварцу з включеннями кристалів рутилу і темного турмаліну.

ВОЛИНІТ, *волинит, **volinite, ***Volinit - виливна гірська порода, різновид порфіриту. Складається з плагіоклазу, хлориту, авгіту тощо. Колір червонуватий. На території України є в Житомирській області.

ВОЛИНО-ОРШАНСЬКИЙ ПРОГИН – тектонічна палеоструктура на півн.-заході України. Простягається від Українських Карпат до Бєларусі. В.-О.п. заповнений червоноколірними відкладами верхнього рифею потужністю 300-900 м.

ВОЛИНО-ПОДІЛЬСЬКА ПЛИТА - геологічна структура в Західній Україні. Фундамент її складається з магматичних і метаморфічних гірських порід архейського й ранньопротерозойського віку, розчленованих на окремі блоки. У структурному відношенні плита поділяється на моноклінальний схил Українського щита і палеозойський прогин — Галицько-Волинську синеклізу, в межах якої фундамент залягає на глибині 7 000 м. У геоморфологічному відношенні в межах Волино-Подільської плити виділяються Волинська і Подільська височини, Поліська низовина й пасмо горбистих піднять — Розточчя.

ВОЛИНО-ПОДІЛЬСЬКИЙ ТЕКТОНІЧНИЙ БЛОК - зах. частина Українського щита, обмежена глибинними розломами. Простягається від Прип’яті до Дністра. Складається з блоків нижчого рангу. Відрізняється від суміжних блоків віком, складом, ступенем метаморфізму кристалічних порід та структурними формами. Найдавніші – архейські ґнейси та кристалічні сланці, які асоціюють з ендербітами інтрузивного комплексу. Крім того, присутні нижньопротерозойські породи: ґнейси, кристалосланці та метавулканіти, ґранітизовані інтрузіями різного складу, ґраніти, габро та анортозити. З виверженими породами пов’язані родовища пегматитів, польового шпату, самоцвітів, будівельного та облицювально-декоративного каміння (ґранітів та лабрадоритів – на Житомирщині; первинних каолінів – на Вінничині), а також джерела радіоактивних мінер. вод (Хмільник, Вінницька обл.).

ВОЛИНСЬКА ВИСОЧИНА - на заході Східно-Європейської рівнини, на межиріччі Західного Бугу і Корчика. Висота до 342 м. (Мізоцький кряж). Переважає увалисто-балковий рельєф. Розвинутий карст. Родовища крейди, кам’яного вугілля, торфу та ін. Лісостепові ландшафти.

ВОЛОГА, *влага, **moisture, ***Feuchtigkeit, Nässe - власне вода, що міститься в речовині, напр., мінералі в його природному стані і не відділяється від його частинок без прикладення зовнішніх зусиль. Розрізняють такі види В.: • адсорбційну - у вигляді молекул води, які утримуються на поверхні мінералу поверхневими силами і можуть бути видалені дією механічних сил або теплової енергії; • гідроксильну - у вигляді гідроксильних груп аніонів ОН-; • молекулярну - у вигляді води, що утримується силами молекулярної взаємодії (як на зовнішній, так і на внутрішній поверхні); • конституційну - у вигляді води, що входить в кристалічну ґратку мінералу і потребує для свого видалення високих температур; • капілярну - у вигляді води капілярних пор, тріщин та ін. порожнин мінералу; • кристалізаційну, яка входить до складу молекул речовини. Така класифікація виникла історично і має свої вади, зокрема близькість понять "адсорбційна" та "молекулярна" В. Загальноприйнятою в нашій країні є класифікація видів В. в твердих матеріалах П.А.Ребіндера, який розподіляє їх за енергією зв’язку з твердим тілом на: - хімічно зв’язану (гідроксильну та кристалізаційну); - фізико-хімічну (адсорбційну); - фізико-механічну (капілярну і вільну). Ця класифікація знайшла найбільше застосування в теорії термічної сушки матеріалів. Найбільш повна класифікація видів вологи стосовно умов механічного зневоднення матеріалів запропонована українськими вченими (2000 р). Волога поділяється на дві великі групи – внутрішню та зовнішню. Внутрішня – на хім. зв’язану, капілярну внутрішню, В. макропор. Капілярна внутрішня – на В. мікропор, мезопор (підгрупи адгезійної та міцно зв’язаної). В. макропор поділяється на капілярну, плівкову (підгрупи міцно зв’язаної та адгезійної), гравітаційну. Зовнішня волога поділяється на хім. зв’язану та гравітаційну (вільну), плівкову (міцно зв’язану та адгезійну) і капілярну зовнішню. Див. також вода адсорбційна, вода гідроксильна, вода кристалізаційна, вода молекулярна, вода конституційна.

ВОЛОГА ВУГІЛЛЯ - баластна домішка, наявність якої знижує теплотворну здатність вугілля. Для практичних цілей застосовують таку класифікацію видів В.в.: з о в н і ш н я - включає адсорбційну та капілярну, яка може видалятися механічними засобами та термічною сушкою – це частина загальної вологи, яка видаляється при його висушуванні до повітряно-сухого стану; волога п о в і т р я н о - с у х о г о вугілля - г.ч. є адсорбційно-зв’язаною, що перебуває в гідродинамічній рівновазі з навколишнім середовищем (рівнозначний показник - гігроскопічна волога); з а г а л ь н а В.в. - сумарна величина зовнішньої та гігроскопічної В.в.; п і р о г е н е т и ч н а В.в. – та волога, яка не видаляється з вугілля та його мінеральних домішок при температурах визначення загальної вологи та її складових, але видаляється в процесах термічного розкладу вугілля (коксування, напівкоксування, прокалювання); г і д р а т н а - волога мінеральних домішок вугілля. Розрізняють також вологу аналітичної пробивміст вологи в пробі з крупністю зерен менше 0,2 мм. Загальна волога в розрахунку на робочий стан вугілля - один з головних показників його якості. Масова частка її знижується з підвищенням ступеню метаморфізму вугілля від 60 % та більше в м’якому вугіллі бурому, до 40-17% у щільному вугіллі бурому, від 16 до 3-5% у кам’яному; в антрацитах коливається в межах 4-6%. У неокисненому кам’яному вугіллі та антрацитах значення близькі до величин максимальної вологоємкості Wmax, в окисненому кам’яному і бурому вугіллі Wmax та можуть суттєво відрізнятися.

ВОЛОГІСТЬ ГІРСЬКИХ ПОРІД, *влажность, **humidity of rocks, moisture content of rocks; ***Bergfeuchte, Wassergehalt der Gesteine - міра насиченості водою пор, тріщин та інш. пустот г. п. у природних умовах. Розрізняють вагову В.г.п. - відношення маси води, що міститься в зразку, до його маси після висушування; об'ємну В.г.п. - відношення об'єму води в зразку до об'єму зразка; приведену В. - відношення об'єму води в зразку породи до об'єму її скелета; відносну В.г.п. - відношення об'єму води в зразку до об'єму пор в ньому. В. в лабораторних умовах визначається ваговим методом (висушування породи при 105-110 оС і подальше її зважування), в масиві г.п. - методами, що базуються на кореляції різних фіз. властивостей породи (теплопровідності, електропровідності та ін.) з В.г.п. Найбільшу здатність насичуватися вологою мають торф, буре вугілля, туф, глина, лес. У залежності від мінерального і ґранулометричного складу порід, форми частинок та ін. співвідношення кількості різних видів води в породах може бути різним. Напр., піски містять в осн. гравітац. воду; глини, лес і суглинки - молекулярну і капілярну. У кварцових пісках вміст молекулярної води бл. 0,2%, в лесі 5%, в глинах 10-30%. В.г.п. - одна з найважливіших характеристик порід і к.к. Зволоження г.п. змінює практично всі їх фіз. властивості. Вологість к.к. регламентується держ. стандартами.

ВОЛОГІСТЬ ТВЕРДИХ ГОРЮЧИХ КОПАЛИН - міра насиченості горючих копалин водою, як правило відсотковий вміст загальної вологи у вугіллі (антрациті тощо). Визначається відношенням маси зовнішньої вологи та вологи повітряно-сухого вугілля до маси вихідної проби вугілля В.т.г.к. пов’язана як з генетичними факторами торфо- і вуглеутворення та умовами залягання вугілля в надрах, так і з засобами іх видобутку, зберігання і переробки. Вся волога, яка міститься в твердих горючих копалинах, які знаходяться у природних умовах, називається природною (Wпр). Розрізняють загальну В. на суху масу (Wtd) або загальну робочу В. (Wtr) видобутого вугілля. При зберіганні вугілля у відкритих приміщеннях частина вологи втрачається за рахунок випаровування і має назву зовнішньої (Wex), волога, яка залишається при цьому у вугіллі - гігроскопічна волога (Wh), або волога повітряно-сухого палива. Внутрішню або гігроскопічну вологу називають також адсорбційною, лабораторною або вологою аналітичної проби (Wa). Аналітичною називають пробу, відібрану та підготовлену до аналізу відповідно до вимог стандартів з розміром частинок менше 0,2 мм. Викопне вугілля, з якого видалена зовнішня волога, називають повітряно-сухим, якщо видалена і внутрішня волога - абсолютно сухим. В.т.г.к. залежить від генетичного типу і ступеня вуглефікації. Вологість аналітичної проби (Wa) становить: торфу - до 30-45%; бурого вугілля: гуміти - 5-25%, ліптобіоліти - 5-8%, сапропеліти - 4-8%; кам’яного вугілля Донбасу марок: Д - до 9%, Г - до 5%, Ж - до 3,5%, К - до 2,5%, ОС - до 1,5%, П - до 1,0%, А - до 4,0%, ліптобіоліти - 1,5-3,0%, сапропеліти - до 2,5%, горючі сланці - 4,5%. В одному і тому ж вугіллі найбільшу вологість має вітриніт, найменшу - фюзиніт (інертиніт). Вологість вугілля впливає на його технологічні та фіз.-хім. властивості - окиснення, самозаймання, спучування, хід процесу коксування тощо. Методи визначення В.т.г.к. стандартизовані і в основному пов’язнані з процесом сушки. Розрізняють звичайні і пришвидшені методи визначення В.т.г.к. Крім того, розроблені способи визначення масової частки вологи методом дистиляції, на основі контролю електропровідності вугілля у високочастотному електричному полі. Останні використовуються для автоматичного контролю вологості вугілля в його потоці (на конвеєрі). Див. вологомір. В.І.Саранчук.

ВОЛОГІСТЬ АБСОЛЮТНА, *абсолютная влажность; **absolute humidity ***absolute Feuchtigkeitвологість, що визначається густиною водяної пари (відношення маси водяної пари, що міститься у газі, до об'єму цього газу).

ВОЛОГІСТЬ ГАЗУ АБСОЛЮТНА, *влажность газа абсолютная; **absolute gas humidity; ***absolute Gasfeuchtigkeit масова кількість водяної пари, яка міститься в 1 кг сухого газу або в 1 м3 вологого газу за нормальних (чи стандартних) умов. Якщо газ містить максимально можливу кількість водяної пари при заданій температурі, то він називається насиченим. Вологість вуглеводневих газів вища ніж повітря, причому, з підвищенням температури ця різниця зменшується. Чим більше в газі важких вуглеводнів, тим більша його вологість. Наявність H2S і CO2 підвищує вологість газу, а азоту – зменшує. Наявність у воді розчинених солей знижує вологість рівноважного з цією водою газу.

ВОЛОГІСТЬ ГАЗУ ВІДНОСНА, *влажность газа относительная; **gas relative humidity; ***relative Erdgasfeuchtigkeit, relative Gasfeuchtigkeit – 1) Відношення кількості водяної пари, що знаходиться в газі за даних умов, до максимально можливої кількості водяної пари в газі за тих же умов. 2) Відношення парціального тиску водяної пари, що міститься в газі, до тиску насиченої водяної пари при даній температурі.

ВОЛОГІСТЬ ПОВІТРЯ АБСОЛЮТНА, *абсолютная влажность воздуха; **absolute air humidity; ***аbsolute Luftfeuchtiqkeit – кількість водяної пари в грамах, що міститься в даний момент в 1 м3 повітря.

ВОЛОГОЄМНІСТЬ ГІРСЬКИХ ПОРІД, *влагоемкость, **rock's specific retention, rock's moisture capacity; ***Wasseraufnahmevermögen der Gesteine, Bergfeuchte, Wasserschlucken - властивість г.п. вбирати та утримувати, зокрема в пустотах (порах, кавернах і тріщинах), воду. В. оцінюється за відносним ваговим або об'ємним вмістом (у %) вологи шляхом зважування зразків породи, насичених водою і висушених до постійної ваги. За характером розподілу води в пустотах породи розрізнюють гігроскопічну, молекулярну, капілярну і повну В.г.п. Максимальна, - г і г р о с к о п і ч н а В.г.п., - визначається кількістю вологи, яку порода здатна поглинути з повітря з відносною вологістю 94%. Для пісків гігроскопічність за масою в сер. бл. 1%, для мулів 5-10%, глин - 15-20%. М о л е к у л я р н а В.г.п. залежить від характеристики змочуваності поверхні зерен та їх дисперсності. Напр., кварцові піски мають найменшу молекулярну В. - 1,5%, мули бл. 14%, глини - до 40% (за масою). Максимальна молекулярна В.г.п. та гігроскопічна В.г.п. є оцінкою фізично зв’язаної води. К а п і л я р н а В.г.п. відповідає кількості води, що втримується в пустотах породи за рахунок дії капілярних сил. Для пісків вона складає дек. %, для глин - 18-50%. П о в н а В.г.п. - макс. к-ть води, яку здатна втримувати водонасичена порода в природних умовах її залягання; граничне значення повної В. дорівнює відкритій пористості порід і коливається в межах 0,5-60% та більше (для пухких порід, туфів, вугілля бурого, глин, вапняків). За В. гірські породи поділяють на: вологоємні (глини, торф та ін.), слабковологоємні (піски, мергелі, крейда та ін.) та невологоємні (галька, ґравій, кам’янисті породи).

ВОЛОГОМІР, *влагомер, **moisture meter, moisture tester; ***Feuchtemesser - прилад для вимірювання вологості газів, рідин та твердих тіл. Для вимірювання вологості рідин (тобто вмісту домішки води в рідині, для якої вода не є осн. компонентом, напр. в нафті) застосовуються ємкісні В. дія яких основана на визначенні діелектрич. проникності або діелектрич. втрат в рідині (діелектричний метод), а також кондуктометричні В., при яких вимірюється електропровідність рідини. Вологість твердих тіл визначається ємкісними і кондуктометрич. В. Використовують також резонансне поглинання радіохвиль НВЧ діапазону ядрами водню, що входять до складу води. При цьому виміряну фізичну величину (напр., діелектричну проникність) контрольованого шару вологого вугілля співставляють з еталонним зразком. Застосовуються В. для вимірювання вологості проб вугілля в лабораторних умовах, а також В. для контролю вологості вугілля в технологічному потоці, напр., на стрічковому конвеєрі. Вологість повітря визначають гігрометрами і психрометрами. Для визначення вологовмісту нафти на вибої нафтових свердловин використовують глибинні вологоміри (ГВ), які опускають у свердловину на геофізичному кабелі. Максимальна вимірювана величина вологовмісту нафти 50% (у випадку вищого вологовмісту використовують акваміри). При опусканні приладу у свердловини з відносно невеликими дебітами (малими швидкостями потоку рідини) ГВ має дистанційно керований пакер (для спрямування рідини через вимірювальний канал приладу), точність при цьому підвищується.

ВОЛЮМЕТР, ВОЛЮМЕНОМЕТР, *волюметр, волюменометр, **volumeter, ***Volumenometer, Volumenmesser - прилад для визначення об'єму матеріалу, якщо не можна визначити його, занурюючи цей матеріал у воду. Застосовується при об’ємному аналізі речовин.

ВОЛЮМОМЕТРІЯ, ВОЛЮМЕТРІЯ, *волюметрия, **volumetry, ***Volumometrie - методи хімічного аналізу, що ґрунтуються на вимірюванні об'ємів витраченого реактиву чи виділеного або поглинутого газу. Під В. розуміють методи об’ємного аналізу.

ВОЛЬТ, *вольт, **volt, ***Volt - одиниця різниці електричних потенціалів, напруги та електрорушійної сили в Міжнародній системі одиниць. 1 В - електрична напруга, що спричиняє протікання постійного струму в 1 А при потужності 1 ват. Від прізвища італійського фізика А. Вольти.

ВОЛЬТМЕТР, *вольтметр, **voltmeter, ***Voltmeter – прилад для вимірювання напруги між двома точками електричного кола.

ВОЛЬФРАМ, *вольфрам, **tungsten, ***Wolfram - хімічний елемент. Символ W, ат. н. 74, ат. маса - 183,85. Сріблясто-білий метал. Відкритий і виділений у вигляді вольфрамового ангідриду в 1781 р. швед. хіміком К.Шеєле. Найбільш характерними і стійкими є сполуки В. зі ступенем окиснення +6. В. має схильність до комплексоутворень. Металічний В. у звичайних умовах хімічно стійкий. З киснем починає взаємодіяти при т-рі вище 400 оС. Протистоїть дії води, але при т-рі червоного розжарювання легко окиснюється водяною парою. Найважливіші із сполук В.: триоксид WО3, вольфрамова к-та H2WO4 і її солі - вольфрамати. В. мало поширений в природі; вміст в земній корі 1,3х10-4% (за масою). У вільному стані не зустрічається. Утворює власні мінерали (вольфрамати Са, Fe, Мn, іноді РЬ, Zn, рідше оксиди3, H2WO4, ще рідше сульфіди WS2) або входить у вигляді ізоморфної домішки в інш. мінерали, переважно в мінерали Мо, Ti, а також в деякі силікати (слюда, польові шпати). Найбільш важливими мінералами В. є вольфраміт та шеєліт, які можуть утворюватися і нагромаджуватися до рівня пром. концентрацій у скарновому, ґрейзеновому і гідротермальному процесах. У природних мінеральних парагенезисах В. часто асоціює з Si, Мо, Sn, Be, Та, F, рідше - з Аu, Sb, Нg. В. застосовують для легування сталі, як основу для сплавів В., в електротехніці та радіоелектроніці тощо.

ВОЛЬФРАМАТИ (ВОЛЬФРАМАТИ ПРИРОДНІ), *вольфраматы, **tungstates, ***natürliche Wolframate - клас мінералів, солі вольфрамової кислоти Н2WO4. До них належить близько 15 мінералів, серед яких найважливішими є вольфраміт і шеєліт - головні мінерали вольфрамових руд. В. звичайно утворюються при гідротермальних процесах.

ВОЛЬФРАМІТ, *вольфрамит, **wolframite, ***Wolframit - мінерал класу вольфраматів та молібдатів. Склад: (Mn,Fe)[WO4]. Сингонія моноклінна. Густина 6,7-7,5. Твердість 5,5-6,5. Блиск алмазний. Склад і властивості змінюються від залізистого різновиду - фербериту до марганцевистого різновиду - гюбнериту. Вміст3 у В. 74-76%. Іноді присутні домішки Са, Nb, Та, Мn. В. є серією твердих розчинів змінного складу з кінцевими членами гюбнеритом MnWO4 і ферберитом FeWO4. В. утворює кристали (часто зональні) різної форми: довго- і короткопризматичні, стовпчасті, голчасті тощо. Часто спостерігаються двійники. Відомі псевдоморфози В. по шеєліту (і навпаки). Колір В. буро-чорний (ферберит - чорний, гюбнерит - червоно-коричневий). Блиск металічний, жирний, смолистий і алмазний. Крихкий. В. часто асоціює з каситеритом або молібденітом. В. поряд з шеєлітом - гол. мінерал вольфрамових руд. Знаходиться в гідротермальних кварцових жилах і в розсипах. В Україні є в межах Українського щита. В. збагачується гравітац. і магнітними методами, а також флотацією і флотогравітацією. При доведенні концентратів застосовуються електромагнітна, електростатична сепарація, випалення.

ВОЛЬФРАМОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ, *вольфрамовая промышленность, **tungsten industry; ***Wolframindustrie - галузь кольорової металургії, що об'єднує підприємства по видобутку і переробці вольфрамових руд і отриманню вольфраму. Осн. види вольфрамової продукції – карбіди, вольфрамові порошки, хім. сполуки. Збагачення вольфрамових руд (гюбнеритових, ферберитових) проводиться гравітац. методом на відсаджувальних машинах і концентраційних столах з доводкою отриманого концентрату за допомогою магнітної сепарації. При значній кількості сульфідів у руді вона попередньо випалюється. Вилучення вольфраміту в залежності від якості руд складає від 52 до 70-85%. Осн. методом збагачення шеєлітових руд є флотація, при якій вилучення шеєліту в концентрат досягає 80-90%. Комплексні руди, що містять вольфраміт і шеєліт, збагачуються за гравітац-флотац. схемами. Нерідко перед осн. збагаченням проводиться попереднє сортування руди для відокремлення пустої породи (вибіркове дроблення, сепарація у важких суспензіях, люмінесцентна і фотометрична сепарація, а також ядерно-фіз. методи). У результаті гідрометалургійної переробки концентратів отримують один з наступних продуктів у вигляді порошку: вольфрамовий ангідрид, вольфрамову кислоту, вольфрамат натрію або кальцію. Шкідливі домішки в концентраті - фосфор, сірка, миш'як і інш. За вмістом вольфрамового ангідриду (55-65%) і домішок - закису марганцю (0,1-18%), кремнезему (1,2-10%), фосфору (0,02-0,3%), сірки (0,3-1,5%), арсену (0,02-0,2%), міді (0,05-0,4%), молібдену (0,01-4,5%), олова (0,01-1,0%) виділяють 10 марок вольфрамового концентрату. З колективного сульфідного концентрату в ряді випадків попутно вилучають золото і срібло. На металургійній стадії переробки концентратів можуть вилучатися тантал, ніобій, скандій та інші елементи-домішки. В.п. розвинена в осн. в США, Болівії, Австралії, Півд. Кореї, Таїланді, Канаді, Монголії, Австрії, Чехії (Рудні гори, Славковський Ліс і інш.). У Великобританії розвідане родов. Хемердон (45 млн. т руди із змістом3 0,17% і Sn 0,02%). Ресурсами вольфрамових руд в США, Канаді, Австралії і в деяких країнах, що розвиваються повністю або частково володіє амер. гірничо-металургійна монополія "АМАКС".

ВОЛЬФРАМОВІ РУДИ, *вольфрамовые руды, **tungsten ores, ***Wolframerze - природні мінеральні утворення, що містять вольфрам в таких сполуках і концентраціях, при яких їх пром. використання технічно можливе і економічно доцільне. Відомо більше 20 мінералів вольфраму. З них промислове значення мають лише мінерали групи вольфраміту (74-76% WО3) і шеєліту (80% WО3). В.р. часто містять молібден, олово, берилій, мідь, бісмут в кількості 0,01-0,1%, іноді присутні стибій, ртуть, золото, срібло, арсен, сірка, тантал, ніобій, скандій. Більшість попутних компонентів при збагаченні вилучаються в колективні або селективні концентрати. За умовами утворення родовища В.р. розділяють на ендогенні і екзогенні. Серед е н д о г е н н и х розрізняють пегматитові, скарнові, ґрейзенові і гідротермальні генетичні типи руд, що об'єднуються в три рудні формації: олово-вольфрамову, молібдено-вольфрамову і поліметалічно-вольфрамову. З пегматитів вольфраміт і шеєліт вилучаються попутно при збагаченні каситериту, берилу, сподумену і тантало-ніобатів. Пегматити є джерелами для утворення елювіально-делювіальних і алювіальних розсипів, які розробляються г.ч. в країнах Півд.-Сх. Азії і Африки. Скарново-шеєлітові руди утворюються в зоні контакту ґранітоїдних масивів з карбонатними породами і представлені плитоподібними покладами крутого і пологого залягання, а також складними лінзо- і трубоподібними тілами. Вміст в них WO3 0,1-0,8%, рідко до 1-3%; запаси руди вимірюються від дек. тис. до дек. десятків тис., рідше - сотні тис.т. Ґрейзено-вольфрамітові руди тісно пов'язані з апікальними частинами ґранітних інтрузивів. Вміст в них WO3 0,1-0,4%; запаси руди оцінюються в десятки, рідко в сотні тис.т. Гідротермальні В.р. приурочені до зон ендо- і екзоконтакту ґранітних масивів, утворюючи протяжні за простяганням і на глибину (до 1 км) серії рудних жил крутого, рідше середнього падіння, а також штокверки. Рудні тіла складені кварц-вольфрамітовими, кварц-вольфраміт-каситеритовими рудами часто з молібденітом, вісмутином і берилом, а також кварц-шеєлітовими і кварц-молібденіт-шеєлітовими рудами. Вміст WO3 0,5-1,5%, рідко до 3 5%, в штокверках 0,1-0,3%, іноді до 0,5% при запасах, відповідно від дек. тисяч до дек. десятків тис. т і десятки - сотні тис. т.

Видобуток руди з вольфрамових родов. проводиться підземним (системи розробки шаровим обваленням і горизонтальними шарами з магазинуванням руди у відпрацьованих блоках або із закладенням виробленого простору - жили, скарнові і ґрейзенові поклади), а також відкритим (штокверки, скарнові і ґрейзенові поклади, розсипи) способами. На кар'єрах застосовується трансп. система розробки з зовніш. відвалоутворенням.

Родов. руд вольфраму відомі в Казахстані, Сер. Азії, Сх. Сибіру (РФ), Дал.Сх. (РФ), на Кавказі. Найбільші род: Сандон в Півд. Кореї, Синьхуашань і Шанпін в Китаї, Панашкейра в Португалії, Кінг-Айленд в Австралії, Чікоте і Камі в Болівії, Флат-Рівер в Канаді, Сало у Франції, Пайн-Крік в США, Улудаг в Туреччині, Міттерзілль в Австрії. Понад 60% запасів В.р. зосереджено в країнах Півд.-Сх. Азії, в межах Тихоокеанського рудного поясу.

ВОНСЕНІТ, *вонсенит, **vonsenite, ***Vonsenit – мінерал, те ж саме, що й пейджит. Див. людвігіт, пейджит.

ВОРОНЕЗЬКА АНТЕКЛІЗА - підняття (виступ) докембрійського фундаменту Східно-Європейської платформи в басейні р. Дон головним чином у межах Росії (в т.ч. на Слобожанщині), частково на території України. Орографічно відповідає Середньо-Руській височині. Складається з архейських і протерозойських метаморфічних гірських порід. Перекрита породами девонської, крейдової та юрської систем. До утворень ниж. протерозою в зах. частині антеклізи приурочені поклади зал. руд Курської магнітної аномалії. З інтрузивними основними масивами фундаменту пов'язані вияви мідно-нікелевих руд, з девонськими товщами - оолітові зал. руди та ільменітові пісковики.

ВОРОНКА (ЛІЙКА), *воронка, **funnel, ***Тrichter - ємкість лійкоподібної форми для прийому, накопичення і випуску шламу. Застосовується у водно-шламовому господарстві збагачувальних фабрик. В., яка має пристрій для змиву розрідженого шламу, виконує також технологічну функцію і має назву з г у щ у в а л ь н а В.

ВОРОНКА ВИКИДУ, *воронка выброса, **explosion cone, blasting cone, **Ausbruchtrichter - виїмка, що утворюється в масиві внаслідок руйнування і переміщення г.п. під час вибуху. Осн. параметр В.в. - показник дії вибуху: n = r/W, де r - радіус воронки, м; W - довжина лінії найменшого опору, м. Розрізняють В.в. нормального (n = 1, r = W, кут при вершині конуса 90о), посиленого (n = 1, r > W, кут більше 90о), зменшеного (0,7< n < 1, r < W, кут менше 90о) викидів. Об'єм В.в. в скельних породах при вибуху одиничного заряду визначається за формулою: v=n2W3. Параметри В.в. покладені в основу розрахунків зарядів при вибухах на викид і дроблення г.п.

ВОРОНКА (ЛІЙКА) ВИПУСКУ, *воронка выпуска, **discharge cone, emptying funnel; ***Auslaßtrichter - послідовне положення поверхні контакту між к.к. і пустою породою при початковому пошаровому укладенні і випуску їх з бункера під дією сили тяжіння. Розрізняють три стадії В.в.: воронка прогину, впровадження і провалу. Сипучі матеріали витікають з об'ємів, які приймають за еліпсоїди обертання (т.зв. еліпсоїди випуску). Частинки, розташовані на їх поверхні, рухаються за параболіч. траєкторіями і приходять до випускного отвору одночасно. При випуску к.к. рухається тільки певна частина його маси в зоні, еліпсоїда розпушення. Ця зона поступово досягає області впливу випускного отвору. Поза цією зоною частинки залишаються нерухомими. Коли вершина еліпсоїда розпушення перейде за площину контакту між к.к. і покриваючими породами, останні починають зміщатися. Поверхня контакту набуває форми воронки (воронка прогину), при досягненні якою випускного отвору починається випуск к.к. разом з породою. У цьому положенні В.в. виявляється у вигляді воронки впровадження. При виході еліпсоїда розпушення до поверхні матеріалу в ємкості утворюється третя стадія В.в. - воронка провалу.

ВОРОНКА (ЛІЙКА) ДЕПРЕСІЇ (ТИСКУ), *воронка депрессии (давления); **cone of depression; depression cone, cone of influence; ***Druckrichter, Druckkrater, Depressionstrichter, Absenkungstrichter – характер зміни тиску навколо свердловини при усталеному притоку флюїду до неї, що має форму воронки (лійки). Див. депресійна лійка.

ВОРОНКА (ЛІЙКА) ОСУШЕННЯ, *воронка осушения; **cone of dehumidification; ***Trockentrichter – осушена частина водоносної породи, що має форму воронки (лійки), утвореної навколо свердловини, колодязя, шахти тощо, з яких відкачується вода, або під отвором у підошві водонасиченого горизонту, через який вода витікає вниз.

ВОРОНКА (ЛІЙКА) ПОГЛИНАННЯ, *воронка поглощения; **cone of absorbtion; ***Absorptionstrichter – воронкоподібне (лійкоподібне) підвищення поверхні безнапірних або напірних вод (рідини), подібне до воронки (лійки) депресії тиску, поверненої вершиною вгору, що утворена навколо свердловини, колодязів тощо при поглинанні значної кількості води (рідини).

ВОРОНКА (ЛІЙКА) РОЗМИВАННЯ, *воронка размывания; **cone of wash-out; ***Ausspüllungstrichter – яма, утворена в дні нижнього б’єфа в результаті розмивання дна нижнього б’єфа або утворена ґрунтом, відкинутим від стінки струменем чи потоком рідини, що рухається в руслі.

ВОРУШІННЯ, *ворошение, **agitation, ***Wenden - технол. операція, що полягає в перевертанні торфового фрезерного дріб’язку, що знаходиться в розстилі для прискорення його сушки. В. проводять причіпними торфовими ворушилками.

ВОХРА, *охра, **ochre, ***Ocker - 1) Землисті скупчення мінералів, переважно оксидів та гідрооксидів заліза і марганцю. Крім того, розрізняють В. буру (лімоніт), В. ванадіїсту (окис ванадію), В. вольфрамову (мінерал тунгстит), В. бісмутову (продукт розкладу бісмутових мінералів), а також В. залізисту, кобальтисту, купоросну, марганцеву, мідну, молібденову, нікелеву, паладієву, свинцеву, танталову, телуристу та інш. 2) Природна мінеральна фарба. Складається з глини та оксидів заліза. Колір - від блідо-жовтого до темно-бурого.

ВРУБ, *вруб, **cut, kerf; ***Einbruch, Schram - штучна порожнина у вугільному або породному масиві, що створюється для полегшення його подальшого руйнування при виїмці к.к. або проведенні гірн. виробок. За способом врубоутворення і в залежності від техніки і технології, що застосовується, виділяють машинні, гідравлічні і вибухові В. М а ш и н н и й В. створюється баром врубової машини, врубово-навалювальної машини або гірн. комбайном з боку вибою гірн. виробки по пласту к.к. або по одному з його пропластків. За місцем розташування відносно ґрунту виробки розрізняють В.: нижні, середні, верхні, вертикальні і косі. У залежності від типів барів, що застосовуються, форма машинних В. може бути плоскою, зігнутою, кільцевою і т. зв. контурною. Параметри машинних В. (глибина, висота) залежать від техн. параметрів барів. Г і д р а в л і ч н и й В. створюється струменем гідромонітора у вугільному або породному масиві. Подальше руйнування (відбійка) підрізаної пачки здійснюється шарами, паралельними В. Гідравлічний В. реалізується двома способами. При першому ствол гідромонітора рівномірно переміщують від одного борту виробки до іншого. Другий спосіб полягає в первинній виїмці г.п. біля бортів виробки, а потім в центр. її частині. В. проходять на висоту 0,5-0,8 м і всю ширину виробки. В. в и б у х о в и й утворюється внаслідок висадження зарядів групи шпурів або свердловин, розташованих за певною схемою; стінки врубової порожнини служать як додаткові вільні поверхні при ініціюванні інших (розташованих у шпурах по периферії вибою) зарядів. В. вибуховий - це порожнина, створена першим (із серії) вибухом заряду, щоб посилити вибухову дію наступних зарядів. Розрізняють такі В. вибухові: верхній, нижній, віялоподібний, клиновий, "ножиці", воронкоподібний, призматичний, бочкоподібний, спіральний і щілинний. Схеми врубів використовують при проведенні підземних гірничих виробок і на кар’єрах.

ВРУБОВА МАШИНА, *врубовая машина, **vertical coal cutter, cutting machine, coal cutter, ***Schrämmaschine - гірн. машина, призначена для створення врубу (щілини) в масиві к.к. (вугілля, горючого сланцю, солі, ракушечника, туфу тощо) з метою полегшення подальшої його виїмки. Може працювати в умовах пологих, похилих і крутих пластів. Перша В.м. виготовлена у Великобританії в 1852 р. Конструкція В.м. складається з виконавчого органу (бару, штанги), трансмісії, механізму подачі (переміщення) і електро- або пневмодвигуна. В основу класифікації В.м. покладено тип виконавч. органу, різновид енергії, спосіб подачі та регулювання швидкості подачі. Осн. типи В.м.: поперечно-барова, поздовжньо-барова, поворотно-барова, універсальна. Сучасна В.м. (напр., "Урал-33") має гідравліч. механізм подачі, що дозволяє здійснювати плавне регулювання швидкості подачі від 0 до 8 м/хв. В.м. можуть застосовуватися як на підготовчих, так і на очисних роботах при багатоопераційній технології виїмки, що включає операції: зарубку, буріння шпурів, вибухову відбійку і розпушення к.к., навалку його на вибійний конвеєр або у вагонетки. Застосування гірн. комбайнів обмежило область використання В.м. На основі барових В.м. створені навалювальні машини, врубово-навалювальні машини і перші конструкції вугільних комбайнів. Найпоширеніші врубові машини з баром, що переміщується вздовж вибою переважно за допомогою канату, який намотується на барабан подавальної частини. Застосовують врубові машини головним чином для видобування міцного і в’язкого вугілля.

ВРУБОВО-ВІДБІЙНА МАШИНА, *врубово-отбойная машина, **cutter-breaker, cutting-winning machine; ***Schrämabbaumaschine - гірнича машина, призначена для зарубування та відбійки корисної копалини в очисних вибоях.

ВРУБОВО-НАВАЛЮВАЛЬНА МАШИНА, *врубово-навалочная машина, **cutter-loader; ***Schrämlademaschine - гірнича машина, призначена для створення врубу в пласті вугілля і подальшого мех. навантаження відбитого від масиву вугілля на вибійний конвеєр. Створена для очисних вибоїв з міцним і в'язким вугіллям пологих пластів потужністю 0,7-2,5 м при стійких покрівлях, де застосування видобувних комбайнів неможливе або неефективне. У В.-н.м. об'єднані функції врубової і навалювальної машин, що застосовувалися раніше.

ВСМОКТУВАННЯ, *впитывание; **imbibition, absorption, seepage; ***Aufsaugen – захоплення рідини гелем або пористою речовиною, що може супроводжуватися або й не супроводжуватися набряканням.

ВТОРИННА КОНЦЕНТРАЦІЯ, *вторичная концентрация, **secondary concentration, ***sekundäre (wiederholte) Koncentration - вплив на пінний продукт флотації коливаннями, вібрацією, зрошенням та ін. з метою додаткового очищення піни від механічного засмічення частинками стороннього матеріалу і підвищення, таким чином, концентрації компонента, що вилучається в піну.

ВТОРИННЕ ЗСУВАННЯ (ЗМІЩЕННЯ) ПОКРІВЛІ, *вторичное сдвижение(смещение) кровли, **secondary displacement of roof, ***sekundäre Absenkung des Hangenden, wiederholte Firstebewegung - додаткове зсування порід безпосередньої покрівлі, що викликане періодичним обваленням порід основної покрівлі.

ВТОРИННЕ ОСІДАННЯ, *вторичная осадка, **secondary settling; ***wiederholtes Absetzen - самочинне періодичне осідання г.п. покрівлі лави в процесі її посування. В.о. - наслідок порушення стану рівноваги масиву покриваючих порід, переважно осн. покрівлі. Процес протікає інтенсивно, супроводжується динамічними ударами в зоні впливу очисної виробки, просіданням індивідуального і механізованого кріплення на значних площах привибійного простору лав, звуковими ефектами. З метою запобігання шкідливому впливу на роботу очисних вибоїв В.о. враховується при виборі способу управління гірничим тиском. Для зменшення імовірності раптового В.о. виконують передове торпедування або гідрообробку порід основної покрівлі, закладення виробленого простору тощо.

ВТОРИННИЙ ТИСК, *вторичное давление, **secondary pressure, ***Sekundärdruck - тиск, викликаний посадкою основної покрівлі. В.т. проявляється в очисних вибоях періодично через 6....45 метрів та викликає додаткове зміщення покрівлі, розвиток тріщинуватості та появу заколів біля вибою.

ВТОРИННІ МЕТОДИ ВИДОБУВАННЯ НАФТИ, (підвищення нафтовіддачі, нафтовилучення) *вторичные методы добычи нефти (повышения нефтеотдачи); **secondary methods of oil recovery (oil recovery increase); ***Sekundärförderung von Erdöl – методи діяння на поклади на пізніх стадіях їх розробки з метою підвищення нафтовилучення, коли в результаті тривалої попередньої експлуатації значна частина запасів нафти уже відібрана іншими, первинними до названих методами. Див. видобування нафти вторинне.

ВТРАТА НАПОРУ, *потеря напора, **head(pressure) loss; ***Druckverlust – віднесена до одиниці маси втрата механічної енергії між початковим та кінцевим перерізами ділянки трубопроводу, в т.ч. втрата на вході та виході, а також втрати в трубопровідній арматурі та інших вмонтованих пристроях.

ВТРАТА НАПОРУ МІСЦЕВА, *потеря напора местная; **local head loss; ***lokaler Druckabfall – місцеве зниження (за довжиною потоку) повного напору, зумовлене роботою сил тертя в тому чи іншому локальному місці потоку, де він зазнає різкої місцевої деформації і де сили тертя в потоці розподіляються нерівномірно.

ВТРАТА НАПОРУ ПО ДОВЖИНІ, *потеря напора по длине; **head loss along the lenght; ***Längendruckverlust – зниження повного напору на певній довжині потоку, зумовлене роботою сил тертя, розподілених по цій довжині рівномірно (при рівномірному русі) або нерівномірно (при плавнозмінному русі). Величина В.н. виражається висотою стовпа рідини (яка має густину ρ) і визначається за Дарсі-Вейсбаха формулою для труби:

або для русла неправильної форми

,

де l – задана довжина потоку, м; λ – гідравлічний коефіцієнт тертя; Rггідравлічний радіус, м; D, Dг – внутрішній діаметр і гідравлічний діаметр русла, м; – швидкісний напір, м.; v – швидкість, м/с; g – прискорення вільного падіння, м/с2.

ВТРАТА НАПОРУ ПОВНА, *потеря напора полная; **total head loss; ***voller Druckverlust – зниження повного напору на певній довжині потоку (зумовлене роботою сил тертя), що дорівнює сумі втрати напору по довжині l і всіх втрат напору місцевих hj, які мають місце на даній довжині потоку:

або .

При розрахунку втрат напору hl звичайно беруть повну довжину русла (трубопроводу), припускаючи, що довжина русла (трубопроводу), вздовж якої є місцеві втрати напору , дуже незначна. Індекс f біля величини h – початкова буква слова "friction" (тертя).

ВТРАТИ КОРИСНИХ КОПАЛИН, *потери полезных ископаемых, **working loss, mineral losses; ***Verlust der Minerals, Mineralienverluste - частина балансових запасів твердих корисних копалин, яка неминуче втрачається при розробці родовищ і переробці к.к. Для оцінки повноти вилучення запасів з надр застосовуються коеф. вилучення к.к. і корисного компонента. Коеф. вилучення (добування) к.к. виражає відношення кількості видобутої к.к. разом з породою до кількості погашених балансових запасів. Величина ця змінюється від 0,4 до 1,2 і більше; при розробці тонких жил системами з валовою виїмкою - до 3 і більше. Коеф. вилучення корисного компонента з надр виражає відношення кількості корисного компонента, вилученого з надр, до кількості корисного компонента, яка була укладена в підрахованих балансових запасах. У галузях гірничодоб. пром-сті втрати балансових запасів коливаються від 2-3 до 40-50% і навіть більше в залежності від способів, що застосовуються і систем розробки, цінності сировини, гірничо-геол. і інших умов експлуатації родов. твердих к.к. Найменші втрати властиві відкритому способу розробки (3-6%). При підземному видобутку втрати складають в сер. 12-18%. Втрати корисних копалин при шахтному способі розробки поділяються на три групи: загальношахтні (в запобіжних та барєрних ціликах), експлуатаційні (охоплюють втрати за площею — невиймані частини ціликів біля підготовчих виробок, в очисному просторі та на межах видобувних дільниць), за потужністю пласта (пачки вугілля, залишені в покрівлі, підошві або між шарами пласта в очисних і підготовчих виробках; втрати через нераціональне ведення гірничих робіт, протипожежні цілики, опорні цілики; під час транспортування і т.п.). Втрати при збагаченні к.к. - відносна величина, що характеризує недовилучення цінного компонента в кінцевий продукт збагачення. Втрати цінного компонента розраховують як різницю (100 - ε)%, де ε - вилучення цінного компонента в концентрат. Величина втрат мінералів у процесі збагачення від 5 до 50%. Найбільш істотні втрати супутніх компонентів. При некомплексній переробці мінеральної сировини величина втрат деяких компонентів (що не вилучаються) може досягати 100%. Відсутність відпрацьованих пром. технол. процесів вилучення корисних компонентів з бідних зростків, шламів і пульпи з металами, що містяться в ній в розчиненому вигляді, є причиною значних втрат кольорових, рідкісних і дорогоцінних металів при збагаченні руд.

ВТРАТИ КОРИСНИХ КОПАЛИН ПРИ ЗБАГАЧЕННІ, *потери полезных ископаемых при обогащении, **minerals preparation losses, ***Aufbereitungsverluste - кількість придатного для використання корисного компонента, що втрачається з відходами збагачення внаслідок недосконалості процесу або порушення технологічного режиму. Встановлені допустимі норми взаємозасмічення продуктів збагачення для різних технологічних процесів, зокрема, збагачення вугілля. Допустимий відсоток втрат к.к. скидається з балансу продуктів збагачення для покриття розбіжностей при врахуванні маси вологи, виносу к.к. з димовими газами сушарок, механічних втрат тощо.

ВТРАТИ НАФТИ В ПЛАСТІ, *потери нефти в пласте; **oil loss in reservoir; ***Erdölverlust in der Schicht – кількість нафти в ціликах, лінзах, тупикових зонах, малопроникних ділянках, застійних зонах між свердловинами стягуючих і розрізаючих рядів, а також у порах заводненого об’єму пластів, яка не вилучається з експлуатаційного об’єкту при реалізованій системі розробки. В.н.п. мають місце внаслідок макро- і мікронеоднорідності пластів, високої питомої поверхні гірських порід, підвищеної величини в’язкості нафти порівняно з в’язкістю витіснювальних аґентів, поверхневих і капілярних явищ, особливостей сітки свердловин, недостатньої ефективності режиму витіснення і інш.

ВУГІЛЛЯ, *уголь, **coal, ***Кohle – тверда горюча копалина органічного походження. Колір від бурого до чорного. Густина 0,92-1,70. Тв. 1-3. Розрізняють вугілля буре та вугілля кам'яне, а також вугілля коксівне, вугілля енергетичне, вугілля солоне, антрацит. Синонім - вугілля викопне.

ВУГІЛЛЯ БУРЕ, *уголь бурый, **brown coal, ***Braunkohle - тверда горюча корисна копалина, нижчий член вуглефікаційного ряду вугілля викопного, гіпотетично - перехідна форма від торфу до вугілля кам’яного. Колір від світло-бурого до чорного. Теплота згоряння горючої маси 24…31 Мдж/кг. Має малу твердість, значну гігроскопічність. За речовинним складом належить до гуматів. Сапропеліти і перехідні гумусово-сапропелеві відміни мають підлегле значення і зустрічаються у вигляді прошарків у пластах, складених гумітами. Більшість різновидів В.б. складається з мікрокомпонентів групи вітриніту (80-98%) і тільки в юрському В.б. Сер. Азії переважають мікрокомпоненти групи фюзиніту (45-82%); для нижньокарбонового В.б. характерний високий зміст лейптиніту. Розрізняють: м’яке В.б. (іноді називають лігнітом) з вмістом вуглецю в органічній речовині 63-71% і вологістю 40-60% та щільне В.б. з вмістом вологи 17-40%. За деякими класифікаціями В.б. поділяють в залежності від стадії метаморфізму (вуглефікації) на три категорії: О1, О2 і О3 і класи 01, 02, 03. Основою такого розподілу прийнята відбивна здатність вітриніту в маслі Rо; величина її, що нормується для стадії О1, - менша за 0,30; О2 - 0,30-0,39; О3 - 0,40-0,49. Пром. класифікаціями В.б. за вологістю робочого палива (Wr) поділяється на три технол. групи: Б1, Б2, Б3 з Wr(%) відповідно: 40-58; 30-40; 19-30. В.б. України за виходом первинної смоли напівкоксування поділяють на чотири групи (Тskdaf понад 25%; 20-25%; 15-20%; 15% і менше), а за питомою теплотою згоряння - на чотири підгрупи (Qsdaf понад 31,5; 31-31,5; 29-31 і менше 26 МДж/кг). За міжнар. класифікацією, прийнятою Європ. економіч. комісією (1957), В.б. поділяють на шість класів за вологістю (до 20; 20-30; 30-40; 40-50; 50-60; 70), і п'ять груп за виходом смол напівкоксування. За класифікацією США В.б. відповідає суббітумінозне вугілля В і С, лігніти А і В.

З підвищенням ступеня метаморфізму у В.б. підвищуються вміст вуглецю, питома теплота згоряння, знижується вміст кисню. Для В.б. характерний підвищений вміст фенольних, карбоксильних і гідроксильних груп, наявність вільних гумінових кислот, вміст яких знижується з підвищенням ступеня метаморфізму від 64 до 2-3% і смол від 25 до 5%. Найбільші басейни і род. характерні для мезозойсько-кайнозойських відкладів. Виняток складає В.б. Сх.-Європейської платформи (Підмосковний бас.). У Європі поклади В.б. пов'язані майже виключно з відкладами неоген-палеогенової доби, в Азії - перев. юрської, меншою мірою крейдової і палеоген-неогенової, на інших континентах - крейдової і палеоген-неогенової доби. В Україні осн. запаси В.б. приурочені до палеогенових відкладів. Значна частина В.б. залягає на невеликих глибинах у вугільних пластах (покладах) потужністю 10-60 м, що дозволяє відпрацьовувати їх відкритим способом. В окремих родов. потужність покладів 100-200 м. Загальні світові ресурси В.б. оцінюються (до глиб. 600 м) в 4,9 трлн. т (1981). Світові запаси В.б. підраховані в кількості 1,3 трлн. т. Осн. запаси зосереджені в Росії, США, Україні, ФРН, Польщі, Чехії, Австралії. В Україні поклади бурого вугілля зосереджені в Дніпровському буровугільному басейні, на Закарпатті, Передкарпатті, Придністров’ї. В структурі балансових запасів вугілля України Б.в. складає 6,6%. Світовий видобуток В.б. - 950 млн.т на рік. Осн. вугледобувні країни: ФРН (258 млн.т), Чехія (95), США (45), Польща (37), Австралія (33). В.б. використовують переважно для спалення на ТЕС як побутове паливо, в менших масштабах - для брикетування, газифікації, виробництва вуглелужних реаґентів та монтан-воску. У Німеччині В.б. використовується для одержання металург. коксу (коксобрикетів). Перспективне скраплення В.б., його комплексна переробка.

ВУГІЛЛЯ ВИКОПНЕ, *уголь ископаемый, **fossil coal (mineral), ***fossile Kohle - тверда горюча копалина органічного походження. Утворилося переважно з рослинних решток. Колір — від бурого до чорного. Густина 0,92…1,7, твердість 1…3. Виділяють гумоліти (вугілля кам’яне, вугілля буре та антрацити), сапропеліти й сапрогумоліти. В.в. - один з найбільш поширених видів к.к., вони виявлені на всіх континентах земної кулі. Відомо бл. 3000 вугільних родовищ і басейнів. Існують різні оцінки загальних світових запасів В.в. - від 3,7 до 16 і більше трлн.т (1990). В.в. складає бл. 87,5% викопного палива Землі. Розвідані запаси вугілля Світовим енергетичним конгресом 1998 р. в млрд.т.у.п. були оцінені так: світові – 799,8; Європа – 72,6; Україна – 34,0. У світовому паливно-енергетичному балансі В.в. складає бл.25%.

В.в. - переважно чорна, блискуча, тьмяно-блискуча, матова речовина, що характеризується різними відтінками кольору і блиску, різною текстурою (землистою, шаруватою, монолітною) та структурою (смугастою, штриховою, однорідною та ін.) та поверхнею зламу (зернистою, гладенькою, напівраковинною та ін.), різною тріщинністю з плитчастою, кутасто-грудкуватою та ін. відмінами; поодинокими включеннями вуглефікованих фрагментів різних частин рослин; прошарками осадових порід та мінеральних включень. У складі В.в. виділяють фітерали (залишки рослинного матеріалу) та мацерали (вуглеутворюючі компоненти). Осн. компоненти В.в.: органіч. речовина, мінеральні домішки і волога. Маса органіч. речовини становить 50-97% від загальної маси сухого вугілля. Хімічний склад органічної частини В.в. включає C, H, O, S, N та ін. хім. елементи. Переважає вуглець, на частку якого припадає 60-98% маси вуг. речовини. Мінеральні домішки розсіяні в органіч. масі у вигляді кристалів, конкрецій, тонких прошарків і лінз. Найбільш поширені глинисті мінерали; вміст їх в середньому становить 60-80% від загальної маси неорганіч. матеріалу. Підлегле значення мають карбонати, сульфіди заліза і кварц. У незначн. кількостях містяться сульфіди кольорових і рідкісних металів, фосфати, сульфати, солі лужних металів. Відносний вміст мінеральних домішок в сухій речовині вугілля коливається в широких межах (зольність 50-60%). Волога В.в. в осн. сорбційна, капілярна та порова, частково волога входить до складу органіч. маси або міститься в кристалізаційних ґратках мінералів (пірогенетична волога). Масова частка сумарної вологи коливається від 60% в м'яких пухких до 16% в щільному бурому вугіллі, знижуючись до 6-10% в кам. вугіллі і антрацитах. Мінім. вологість (до 4%) має середньометаморфізоване кам. вугілля. Величина цього показника - один з осн. параметрів класифікації бурого вугілля. Вища теплота згоряння сухого беззольного вугілля коливається в межах (МДж/кг): для бурих 25,5-32,6, для кам'яних 30,5-36,2 і для антрацитів 35,6 33,9. Нижча теплота згоряння в перерахунку на робоче паливо (МДж/кг): 6,1-18,8 для бурого вугілля, 22,0-22,5 для кам. вугілля і 20-26 для антрацитів.

Промислові класифікації В.в. відображають практику їх використання, що склалася. В Україні основа традиційної пром. класифікації В.в. - їх марочна приналежність. Марка вугілля - умовна назва різновидів вугілля, близьких за генетич. ознаками і осн. енергетич. і технол. властивостями. Все буре вугілля належить до однієї марки Б, а антрацити - до марки А. Всередині марок виділяють технол. групи В.в. Буре вугілля за вмістом робочої вологи поділяється на 3 технол. групи: 1Б (W понад 40%), 2Б (31-40%), ЗБ (W менше 30%), вугілля Дніпровського бас. технол. групи 1Б додатково поділяють на 4 групи за виходом смол і кожна з них на 4 підгрупи за величиною вищої теплоти згоряння (по бомбі). За класифікацією, введеною у 1990 р (ГОСТ 25543-88), передбачено таке віднесення вугілля: до бурого при сер. показнику відбивання вітриніту Rо менше 0,60% і вищій теплоті згоряння в перерахунку на вологий беззольний стан (Qsaf) менше 24 МДж/кг; до кам. вугілля - при сер. величині Rо 0,40-2,59%, Qsaf 24 МДж/кг і більше і виході летких речовин в перерахунку на сухий беззольний стан (Vdaf) 8% і більшe; до антрацитів - при серед. величині Rо від 2,20% і більше і Vdaf менше за 8%. Передбачене визначення наступних генетич. параметрів вугілля: міри їх метаморфізму (встановлюється за Rо), особливості петрографіч. складу - мінім. сумарний вміст фюзенізованих опіснюючих компонентів - ОК, %; макс. вологоємність на беззольний стан Wafmax %, для бурого вугілля, вихід летких речовин Vdaf, %, для кам'яного вугілля, і Vvdaf, см3/г, для антрацитів; вихід смол напівкоксування Тskdaf для бурого вугілля, спікливість за товщиною пластич. шару у, мм, і індексу Рога R1 для кам'яного вугілля, анізотропія відображення витриніту АR,%, для антрацитів. За перерахованими показниками виділено 50 класів вугілля з Rо від 0,20 до 5,0% і більше, 8 категорій з ОК від 10 до 69%, 6 типів бурого вугілля з Wafmax від 20 до 70%, 11 - кам'яного з Vdaf від 48 до 8% і 4 - антрацитів з Vvdaf від 200 до 100 см3/г, 4 підтипи бурого вугілля з Тskdaf від 20 до 10% , 23 - кам'яного за показниками спікливості і 6 - антрацитів за показниками анізотропії відбиття витриніту. За сукупністю генетичних параметрів вугілля кодується семизначним кодовим числом. Відповідно до генетич. параметрів визначаються технол. марка, група і підгрупа вугілля. Всього виділено 17 марок, з них по одній для бурого (Б) вугілля і антрацитів (А) і 15 для кам'яного вугілля: довгополуменеве (Д), довгополуменеве газове (ДГ), газове (Г), газове жирне опіснене (ГЖО), газове жирне (ГЖ), жирне (Ж), коксове жирне (КЖ), коксівне (К), коксове опіснене (КО), коксове слабкоспікливе низькометаморфізоване (КСН), коксове слабкоспікливе (КС), опіснене спікливе (ОС), пісне спікливе (ПС), слабкоспікливе (СС) і пісне (П). Інші варіанти цієї класифікації виділяють 16-18 марок вугілля кам'яного. В подальшому така класифікація була вдосконалена.

За Стандартом України "Вугілля буре, кам’яне та антрацит" (ДСТУ 3472-96) в залежності від значень середнього показника відбивання вітриніту Rо, виходу летких речовин Vdaf, теплоти згоряння на сухий беззольний Qsdaf або вологий беззольний Qsaf стан та спікливості, яка оцінюється товщиною пластичного шару "Y" і індексом Рога RI вугілля України поділяється на марки у відповідності з таблицею:

МАРКА ВУГІЛЛЯ

ПОЗНАЧЕННЯ

Rо, %

Vdaf,%

"Y",

ММ

RI

Qsdaf,

МДЖ/КГ

Буре

Б

<0,40

50-70

-

-

<24,0*

Довгополуменеве

Д

0,40-0,60

35-50

<6

-

-

Довгополуменеве газове

ДГ

0,50-0,80

35-48

6-9

-

-

Газове

Г

0,50-1,00

33-46

10-16**

-

-

Жирне

Ж

0,85-1,20

28-36

17-38

-

-

Коксівне

К

1,21-1,60

18-28

13-28

-

-

Піснувате спікливе

ПС

1,30-1,90

14-22

6-12

13-50

-

Пісне

П

1,60-2,59

8-18***

<6

<13

35,2-36,5

Антрацит

А

2,60-5,60

<8

-

-

<35,2



* Qsaf; ** при значенні показника Rо, <0,83% та Y = 16 мм вугілля належить до марки Г; *** Vdaf < 8% та Qsdaf < 35,2 МДж/кг вугілля належить до марки П.

У зарубіжних класифікаціях В.в. прийнятий підрозділ їх на бурі, кам'яні і антрацити з додатковим виділенням лігнітів або ототожненням останніх з бурим вугіллям. Більш дрібні підрозділи в цих класифікаціях основані на ступені їх вуглефікації і зумовлених нею таких найважливіших показниках пром. властивостей, як питома теплота згоряння і спікливість. У класифікації Грюнера, поширеній в зарубіжних європ. країнах, прийняті такі осн. параметри: елементний склад, вихід і властивості нелеткого залишку. У США В.в. поділене на 4 класи: лігніти, суббітумінозне і бітумінозне вугілля, антрацити. У кожному класі виділені групи для лігнітів і неспікливого (суббітумінозного) вугілля за величиною вищої пит. теплоти згоряння беззольного вугілля, а для вугілля, що спікається (бітумінозного) і антрацитів, - за вмістом зв’язаного вуглецю і виходом летких речовин. Див. також класифікація вугілля.

Осн. напрями сучасного використання В.в., крім енергетики, - одержання металург. коксу, хім. сировини (більше 300 найменувань речовин), газифікація і інш. Перспективні напрями переробки В.в. - гідрогенізація і піроліз вугілля з метою отримання рідкого і газоподібного палива, а також продуктів для органіч. синтезу, нових видів пластмас, вилучення сірки.

Найбільші загальні ресурси В.в. знаходяться в США, КНР, РФ, Австралії, Канаді, ФРН, ПАР, Великобританії, Польщі, Індії. В Україні поклади вугілля викопного зосереджені в Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському басейнах. За геологічними запасами В.в. Україна посідає перше місце в Європі. Розвідані запаси В.в. в Україні складають 34,0 млрд. т.у.п. або бл. 50 млрд.т (1998). Прогнозні запаси – бл. 120 млрд.т. В структурі балансових запасів представлені всі марки від вугілля бурого до високометаморфізованих антрацитів. Питома вага марок вугілля складає (%): буре (Б) – 6,6; довгополуменеве (Д) – 22,4; газове (Г) – 36,1; газово-жирне (ГЖ) – 4,1%; жирне (Ж) – 4,7%; коксівне (К) – 3,1%; піснувате спікливе (ПС) – 3,3%; пісне (П) – 8,4; антрацити (А) – 11,3%.

За прогнозними оцінками світова потреба вугілля у 2010 р. складе 4293 млн.т., при цьому на країни ЄС припаде 2057 млн.т., Зах. Європу 406, Сх. Європу 610, Півн. Америку 1040. Видобуток вугілля відповідно досягне 4300, 2013, 122, 607, 1285, імпорт 630, 352, 290, 36, 19, експорт 637, 308, 5, 33, 270 відповідно. Імпорт в Зах. Європу виросте з 150 до 290 млн.т. На виробництво енергії в країнах ЄС витрачається 60% вугілля, у світі – 45%. Найбільшими вугледобувними країнами в цей період будуть: Австралія, Індія, Китай, Польща, ПАР, Росія, США, Україна. Вони будуть давати бл. 85% кам'яного вугілля. Частка ЄС зменшиться з 52% (1990) до 46% (2010).

Див. вугілля кам’яне, вугілля буре, вугілля коксівне, антрацит, сапропеліт, марки вугілля, промислова класифікація вугілля, класифікація вугілля за розміром грудок, петрогенетична (генетична) класифікація вугілля викопного, рядове вугілля, вуглеутворення, вуглефікація.

ВУГІЛЛЯ КАМ&RSQUO;ЯНЕ, *уголь каменный, **black, bitouminous, mineral coal; ***Steinkohle - тверда горюча корисна копалина рослинного походження, різновид вугілля викопного, проміжний між бурим вугіллям і антрацитом. Щільна порода чорного, іноді сіро-чорного кольору. Блиск смоляний або металічний. В органіч. речовині В.к. міститься 75-92% вуглецю, 2,5-5,7% водню, 1,5-15% кисню. Містить 2-48 % летких речовин. Вологість 1-12 %. Вища теплота згоряння в перерахунку на сухий беззольний стан 30,5-36,8 МДж/кг. В.к. належить до гумолітів; сапропеліти і гумітосапропеліти присутні у вигляді лінз та невеликих прошарків.

Утворення В.к. характерне майже для всіх геол. систем - від девону до неогену (включно); вони активно утворювалися в карбоні, пермі, юрі. Залягає В.к. у формі пластів і лінзовидних покладів різної потужності (від десятків см до дек. десятків і сотень м) на різних глибинах (від виходів на поверхню до 2500 м і глибше). В.к. утворилося з продуктів розкладу органіч. залишків рослин, що зазнали зміни (метаморфізм) в умовах високого тиску навколишніх порід земної кори і порівняно високої т-ри. В.к. характеризується нейтральним складом органіч. маси. Воно не реаґує зі слабими лугами ні в звичайних умовах, ні під тиском. Бітуми В.к., на відміну від вугілля бурого, представлені перев. сполуками ароматич. структури. У В.к. не виявлені жирні кислоти і естери, мало сполук зі структурою парафінів. В.к. розділяють на блискуче, напівблискуче, напівматове, матове. У залежності від переважання тих або інших петрографіч. компонентів виділяють вітренове, кларенове, дюрено-кларенове, кларено-дюренове, дюренове і фюзенове В.к. Пласти вугілля можуть бути складені одним з вказаних літотипів, частіше їх чергуванням. Як правило, блискучі відміни вугілля малозольні внаслідок незначного вмісту мінеральних домішок.

Серед структур органічної речовини вугілля виділене в 4 типи (телінітова, посттелінітова, преколінітова і колінітова), які є послідовними стадіями єдиного процесу розкладання лігніно-целюлозних тканин. До генетич. груп В.к., крім цих 4 типів, додатково включено лейптинітове вугілля. Кожна з 5 генетичних груп за типом речовини мікрокомпонентів вугілля поділена на відповідні класи.

При зануренні вугленосної товщі на глибину в умовах підвищення тиску і т-ри відбувається послідовне перетворення органіч. маси, зміна її хім. складу, фіз. властивостей і молекулярної будови. Всі ці перетворення позначаються терміном "регіональний метаморфізм вугілля". На кінцевій (вищій) стадії метаморфізму В.к. перетворюється в антрацит з яскраво вираженою кристаліч. структурою графіту. Крім регіонального метаморфізму, іноді (рідше) мають місце перетворення від впливом тепла вивержених порід, що знаходяться поряд з вугленосними товщами (перекривають або підстилають їх) - термальний метаморфізм, а також безпосередньо у вугільних пластах - контактовий метаморфізм. Зростання міри метаморфізму в органіч. речовині В.к. прослідковується послідовним збільшенням відносн. вмісту вуглецю і зменшенням вмісту кисню і водню. Послідовно знижується вихід летких речовин (від 50 до 8% в перерахунку на сухий беззольний стан); змінюються також теплота згоряння, здатність спікатися і фіз. властивості вугілля. Зокрема лінійно змінюються блиск, відбивна здатність вітриніту, насипна маса вугілля та інш. властивості. Інші важливі фіз. властивості (пористість, густина, щільність, спікливість, теплота згоряння, пружні властивості та ін.) змінюються або виразно за яскраво вираженим параболіч. законом або за змішаним.

Як оптич. критерій стадії метаморфізму вугілля використовується показник відбивної здатності вітриніту; він застосовується також і в нафт. геології для встановлення стадії катагенного перетворення осадової товщі, що вміщає органічну речовину. Відбивна здатність вітриніту в масляній імерсії (R0) послідовно зростає від 0,5-0,65% для вугілля марки Д до 2-2,5% для вугілля марки Т. Щільність та густина В.к. залежать від петрографіч. складу, кількості і характеру мінеральних домішок та міри метаморфізму. Найбільшою густиною (1300 -1500 кг/м3) характеризуються компоненти групи фюзиніту, найменшою (1280-1300 кг/м3) - групи вітриніту. Зміна густини з підвищенням міри метаморфізму відбувається за параболіч. законом з інверсією в зоні переходу до групи жирних; в малозольних відмінах вона знижується від вугілля марки Д до марки Ж в середньому від 1370 до 1280 кг/м3 і потім послідовно зростає для вугілля марки Т до 1340 кг/м3. Загальна пористість вугілля змінюється також за екстремальним законом; для донецького вугілля марки Д вона становить 22-14%, вугілля марки К 4-8% і збільшується (мабуть, внаслідок розпушення) до 10-15% для вугілля марки Т. Пори у вугіллі розділяють на макропори (сер. діаметр 500х10-10 м та мікропори (5-15)х10-10 м. Проміжок займають мезопори. Макропористість зменшується зі збільшенням стадії метаморфізму, а мікропор - навпаки. Ендогенна (розвинена в процесі утворення вугілля) тріщинність, що оцінюється к-стю тріщин на кожні 5 см блискучого вугілля, контролюється стадією метаморфізму вугілля: вона зростає до 12 тріщин при переході бурого вугілля в довгополуменеве, має максимум в 35-60 для коксівного вугілля і послідовно меншає до 12-15 тріщин при переході до антрацитів. Такій же закономірності підлеглі зміни пружних властивостей вугілля - модуля Юнга, коеф. Пуассона, модуля зсуву (зрізу), швидкості ультразвуку. Механічна міцність В.к. характеризується їх дробимістю, крихкістю та твердістю, тимчасовим спротивом стисненню. Вугільна речовина є неферомагнітною (діамагнітною), мінеральні домішки характеризуються парамагнітними властивостями. Магнітна сприйнятність вугілля зростає зі збільшенням їх стадії метаморфізму. За своїми тепловими властивостями В.к. наближається до теплоізоляторів.

Гол. технол. властивості В.к., що визначають його цінність: спікливість і коксівна здатність. Стандартний показник спікливості - індекс Рога (RI) і товщина пластич. шару в апараті Л.М.Сапожникова.

Існує багато видів класифікації В.к.: за речовинним складом, петрографічним складом, генетичні, хіміко-технологічні, промислові та змішані. Генетичні класифікації характеризують умови накопичення вугілля, речовинні і петрографічні - його речовинний та петрографічний склад, хіміко-технологічні - хімічний склад вугілля, процеси формування та промислової переробки, промислові - технологічне групування видів вугілля в залежності від вимог промисловості. Класифікації вугілля в пластах використовуються для характеристики вугільних родовищ. За основу пром. класифікації В.к. в окремих країнах приймаються різні параметри властивостей і складу вугілля: в США В.к. класифікують за теплотою згоряння, вмістом зв'язаного вуглецю і відносним вмістом летких речовин, в Японії - за теплотою згоряння, т. зв. паливним коеф. і міцністю коксу або нездатністю до коксування. У СРСР до 1954 як осн. пром. класифікація діяла розроблена в 1930 р. В.С.Кримом т.зв. Донецька класифікація. Вона називається іноді "марочною", одночасно є і генетичною, оскільки покладені в її основу зміни властивостей вугілля віддзеркалюють їх зв’язок з генетич. розвитком органіч. речовини вугілля. В Україні використовувалася стандартизована класифікація вугілля. За середнім виходом летких речовин (Vdaf) і характеристикою нелеткого залишку з урахуванням спікливості і величини теплоти згоряння В.к. поділяли на 10 основних марок: довгополуменеве (Д), газове (Г), газовожирне (ГЖ), жирне (Ж), коксове жирне (КЖ), коксівне (К), коксове друге (К2), слабкоспікливе (СС), опіснене спікливе (ОС) і пісне (П). Від марки Д до марки П вміст вуглецю послідовно збільшується від 76 до 92%, а вихід летких речовин зменшується з 42 до 7-12%. У кожній з марок, крім Д і Г, за технол. властивостями виділяють декілька технол. груп. Для Донбасу виділяють такі марки вугілля: Д, Г, ГЖ, Ж, К, ОС, П; для Львівсько-Волинського басейну: Д, Г, ГЖ, Ж. Класифікація вугілля весь час удосконалюється. Однією з перспективних вважається геолого-промислова класифікація, концепція якої запропонована в останні роки ХХ ст. українськими вченими (С.Д. Пожидаєв та ін.). Останній варіант класифікації вугілля унормовано За Стандартом України "Вугілля буре, кам’яне та антрацит" (ДСТУ 3472-96) – див. вугілля викопне.

Найбільші розвідані запаси В.к. в Україні зосереджені в Донецькому кам’яновугільному басейні та у Львівсько-Волинському вугільному басейні. За кордоном - в Карагандинському, Південно-Якутському, Мінусинському, Буреїнському, Тунгуському, Ленському, Таймирському, Аппалачському, Пенсильванському, Нижньорейнсько-Вестфальському (Рурському), Верхньосілезькому, Остравсько-Карвінському, Шаньсі, Півд.-Уельському басейнах.

В.к. використовується як технологічна, енерго-технологічна і енергетична сировина, при виробництві коксу і напівкоксу з отриманням великої к-сті хім. продуктів (нафталін, феноли, пек тощо), на основі яких одержують добрива, пластмаси, синтетичні волокна, лаки, фарби і т.і. Один з найбільш перспективних напрямів використання В.к. – скраплення (зрідження) - гідрогенізація вугілля з отриманням рідкого палива. При переробці В.к. отримують також активне вугілля, штучний графіт і т.д.; в пром. масштабах вилучається ванадій, ґерманій і сірка; розроблені методи отримання ґалію, молібдену, цинку, свинцю. Існують різні схеми неенергетичного використання В.к. на основі термо-хім., хім. та ін. переробки з метою їх повного комплексного використання і забезпечення охорони довкілля. Для задоволення потреб економіки Україна щорічно використовує бл.100 млн.т вугілля, з яких майже 80 млн.т видобувається вітчизняними підприємствами.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...