пошук:  

>> Другов Влад: Як з життя при школі у її керівництва виростає потреба ,,жити школою''?

У розділах: [Освiта, учбові заклади]

Авторська сторінка
Опублікував:  drugov

 

Як з життя при школі у її керівництва виростає потреба ,,жити школою''?

Не існує іншої реальності, ніж та, що в нас самих.

Герман Гессе

Нам досить сильно імпонують люди, котрі уміють викривати недоліки навколишнього життя. Вони викликають симпатію, але їхньому начальству, навпаки, - поперек горла чи в печінці. Тобто ми між двома полюсами, які єднають будь-яку конкретну реалію. Де правди діти - нас так і кортить зразу ж зайняти сторону викривальника, а щодо начальства, так очі б їх не бачили. А доречним було б згадати, що розділивши один магніт на безліч маленьких від наявності полюсів не позбавитись, як і те, що не буває світлої сторони без темної. До того ж мудрі нам підказують: ,,Чужий недолік можна угледіти тільки, якщо сам виношуєш такий самий''.

Ми останнім часом добре навтішались висвітленням безлічі недоліків нашої освітньої системи - від майстерного списування до псевдодипломів, в тому числі і ВАК-івських. Журналісти, навіть, прямо заявляють: ,,Преса тільки тоді є пресою, якщо викриває недоліки''. Є сенс додати : ,,Якщо пише так, що надає імпульс на подолання недоліків''.

Важливо чесно бачити, що не тільки керманичі доклались до формування ,,виразок'' на тлі нашої професійної діяльності. Це ж ми всі, разом з учнями та батьками, виношуємо освітянські ,,хвороби'', бо без нашої ,,матеріальності'' їм би не було де ,,гніздитись''.

А проблема вбачається хронічною у намаганнях сприймати світ як однополярний. Це все та ж наша звичка планувати життя на базі ілюзій, замість опиратися на об'єктивні реалії. Якщо преса буде залишатися виключно викривальною, то цим вона тільки навчить ще більшої майстерності з чорного робити біле та привчить до вишуканого лицемірства. Адже працюючи на одному полюсі, не розробляючи протилежний - полюс продуктивності,- ми невідворотно наближатимемо до себе ще більші неприємності. Це як у психотерапевтів - найбільший відсоток хворих на психічні розлади серед медиків - у середовищі психотерапевтів.

Здавалося б, що рецепт простий - пиши більше про передовий педагогічний досвід і досягнеш гармонійного балансу. Як би то-так. Правда життя у тім, що в актуальному, навіть, демократичному співтоваристві спрацьовують тільки ті життєві двигуни, що живляться людськими емоціями. Звісно, що простий дзеркальний відбиток чужого успіху викликає в нас, скоріше, негативні руйнівні емоції заздрощів, недовіри до рівня об'єктивності та зневіри у свої власні сили.

- Що ж робити ? Чому все так заплутано, невже не працює: ,,Все геніальне - просте!''? - чується від внутрішнього голосу.

- Мабуть, геніальність простоти в тому, що життя залишається глухим до прямолінійних

однобоких викликів. На противагу - воно йде назустріч дбайливій побудові умов до більш продуктивнішого розвитку через баланс полярних інтересів.

- Що конкретно мається на увазі? Невже продуктивність існує поза меж емоційного?

Щодо емоцій, то останні від добре зробленої справи є не менш очікувані на життєвому вівтарі, ніж стресові від негараздів. Можливо саме вони більш бажанні для цивілізаційної ноосфери.

Щодо конкретики, давайте у контексті теми поглянемо на наше бажання мати гарне керівництво. Ми завжди досить приділяємо уваги пошукам гідних на посаду людей. При цьому немов і не помічаємо, як багато сильних особистостей відмовляються від пропозицій змінити роль успішного вчителя на директора школи чи успішного директора школи на начальника управління освіти. Ми мовчи це сприймаємо, мовляв, не хочуть - ну, то й що - знайдуться інші. Та в інтересах мільйонів було б на краще таке відношення змінити на більш активне за рахунок створення непрямих засобів впливу, щоб таки ,,звабити'' оті сильні особистості. До того ж природа останніх така, що більш адаптована не стільки налагоджувати відносини з вищим керівництвом, скільки завантажувати себе цілями на межі можливого. Саме в останньому найбільш зацікавлені мільйони дітей та їхніх батьків - громадяни країни. Якщо системі, як такій, може, перше видається більш важливим, то така система непомітно риє сама собі ,,яму'', особливо у контексті поступу постдемократичного суспільства, котре поступово робить все більший акцент на роль особистості у вирішенні власних проблем. Якщо виходити з останнього, то для формування середовища потужної когорти успішних освітянських менеджерів не має кращого засобу, як створити для директорів шкіл та їхніх заступників атмосферу високої конкуренції. При чому не тільки високою зарплатнею.

Існують такі підходи, за яких, словами вчителів: ,,Директор школи нічого не робить, а заступник - майже нічого, але вони весь час зайняті.'' Звернемо увагу, що у таких освітніх системах у директора тільки один заступник. Організатори освітньої управлінської технології виходять з того, що останній є саме ЗАСТУПНИКОМ ДИРЕКТОРА, а поточну технічну роботу виконують секретарі та методисти. Одна справа - справжня управлінська діяльність і зовсім іншого вимагає, власне, адміністрування за

відомими рішеннями, інструкціями та шаблонами.

- Чим же зваблюють сильних, попри привнесений дискомфорт від конкурентного напруження?

- Та, якраз саме завдяки останньому, бо сильні мають підсвідомий потяг ,,лізти'' туди, де не

просто. Але майже в кожного з них ,,вмонтовано'' досить сильні зовнішні ,,гальма'' у персоні сімейних. Тому з урахуванням останнього суспільство вдається до такого сильного аргументу, як пришкільний відомчий комплекс комфортного житла для сімей директора, заступника та інтенданта. А у поєднанні з цим застосовується система ротації успішних керівників шкіл. Причому застосування системи ротації з її жорсткістю є безглуздим без пом'якшення гарантованим комфортом пришкільного житла.

Останнє за всіма затратами фінансується державою, бо саме вона є

ініціатором мати відповідальне та успішне керівництво своїми закладами.

Звісно, що таким чином керівники шкіл матимуть добрі заощадження зі своїх зарплат та плюс додаткові можливості щодо особистого житла. Здається, що є зайвим писати про недопустимість приватизації пришкільного житлового комплексу, та тільки у нас це є дуже доречним та важливим.

Усвідомлення високої ефективності від застосування практики ротації керівників шкіл лежить на поверхні і треба тільки, щоб їхня зарплата своєю деякою частиною дозволяла придбати бодай не новий автомобіль та його обслуговувати. Тоді поїхати на вихідні до своєї основної домівки чи будь-куди - не проблема, що дозволить зняти можливе психологічне перевантаження робочим ,,ландшафтом''.

Ще важливо бачити і неявні позитивні сторони застосування пришкільного житлового комплексу, що гривною чи іншим матеріальним не виміряти. Буває так, що внутрішній світ розумної людини не має потреби глобально опікуватись громадською аурою закладу. Людині досить і того, щоб знали на скільки вона розумна та професійна і ,,директорської трибуни'' їй досить, щоб мати можливість постійно демонструвати свою обдарованість. Ті ж елементи безладу та розрухи у закладі, що паралельно можуть співіснувати легко пояснити недолугістю підлеглих. Останнє, може, й ,,проходить'', якщо керівники живуть десь там, поза межами своєї школи, бо ніхто не бачить, як вони утримують свої оселі. У випадку пришкільного житла усім все добре видно: який ти господар, наскільки організований та чи добре іншим з тобою. Тому за таких, зовні привабливих умов роботи, з додатковим житлом ще далеко не кожен охочий і згодиться бути весь час, як на долоні. Без вагань візьметься тільки той, котрий упевнено знає - червоніти не доведеться.

Лишається організаторам суспільного життя, чи краще сказати - розпорядникам загальнонародних грошей наважитись діяти не тільки на рівні гасел, а й за прописними істинами системного маркетингу та менеджменту - вкладати гроші в декілька активних центри, котрі здатні створити ланцюгову реакцію продуктивних дій десятків вчителів та сотень учнів. А витрачати гроші на старі схеми організації економіки затратного типу - безперспективно. Вищеописані підходи успішно працюють як у країнах ,,сімки'', так і на теренах держав, котрі ,,тільки'' розвиваються. Самому доводилось роками спілкуватись з тими, хто керував життям ввірених їм ліцеїв з такого відомчого житлового ,,плацдарму'', а епізодами і жити декілька днів у них в гостях. Це треба тільки своїми очима бачити, як один ліцейський садівник може впорядкувати чудовий рослинний дизайн ліцейської чималенької території, щоб на роки залишились приємні спогади про перебування там. Керманичам суспільства такі підходи можуть видатись занадто дорогими, не по суспільній кишені, але не забудемо своє: ,,Скупий платить двічі'' та англійське: ,,Не такі ми багаті, щоб витрачатись на дешеве.'' До того ж, змогло наше керівництво розпочати програму ,,Будиночок шерифа - кожному дільничому інспектору МВС'' і суспільство тільки стає кращим від цього. Питання якості нашого освітнього середовища варте не меншого, як не більшого.

Тільки з примітивного, недалекоглядного погляду може здатись, що постійна присутність керівництва на життєвій орбіті школи необхідна, щоб вберегти її від нерозумних дитячих проявів невихованості чи вандалізму. Розвинуті системи освіти використовують такі підходи з більш глибоких мотивів та більш глибокого розуміння ролі внутрішнього духу людини на якість її ,,зовнішнього'' життя. Знаємо, як багато залежить від життєвих пріоритетів керівництва: як було б добре суспільству, якби керівники школи жили школою. А результативне формування такого суспільно важливого чинника, власне, і починається з того, що керманичі школи живуть у школі. Декларації про єдність школи та життя, не підкріплені щоденними адекватними життєвими вимірами, варті не більшого, ніж проблеми, що породжує пуста декларативність. Нам же хочеться не тільки декларацій. Чи не так ?

Влад Другов.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...