пошук:  

>> Другов Влад: Правда життя: управлінський аспект

У розділах: [Освiта, учбові заклади]

Авторська сторінка
Опублікував:  drugov

 

Правда життя: управлінський аспект.

Не можна керувати людьми на суто діловій

основі. Керуючий має бути людяним.

У нього має бути серце.

Леман.

Мова в основному про правду шкільного життя. Раніше автор, весь час спілкуючись з читачем, намагався уникати прямої демонстрації свого власного ,,Я''. Робив це, щоб не нашкодити тому внутрішньому світові співбесідника, котрий читав його матеріали. Тепер, з досвідом кількарічного публічного спілкування видається доречним робити дещо інакше. Далі мова піде, як би однієї половини власного внутрішнього ,,Я'' з іншою.

- Як просте читання чиїхось думок може зашкодити моєму внутрішньому світові?

- Існує два принципово відмінних типи персоналій, що опиняються у ролі ведучого. Особистість, доля котрої робить його ведучим, передусім відзначається здатністю впливати на людей. Часто таких людей називають лідерами. Лідери за своєю внутрішньою основою, як майже все у нашому житті, бувають з двох протилежних полюсів: один самовиражається як вождь, а інший - як ініціатор чи генератор ідей, змін, потягу до нової якості життя і т.п. Все це при тому, що більшість людей намагається жити за принципом ,,краще синиця у руці, ніж журавель у небі''.

- Але ж останнє є природним: ,,Будь-яка біологічна, соціальна чи технічна система намагається зайняти рівноважний стан з мінімальним запасом потенціальної енергії''. Чим менший запас енергію, тим менший потяг щось зробити.

- Так, але рівноважний стан - це стан близький до анабіозу. Що таке анемія, знаєш? Так рівноважний стан - це ще не анемія, але досить близько до цього: система жива, але функціонує у максимально пасивному режимі.

- Ти хочеш сказати, що лідери ,,задумані'' природою саме для її подальшого розвитку, щоб уберегти життя від згасання?

- Схоже на те. Головне розуміти, що більшість дітей, як і дорослих, не стануть змінювати стан своєї ,,мінімальної норми'' всього лише під впливом аргументованих закликів і, навіть, під впливом глибоко продуманої зовнішньої мотивації (яскравий опис різноманітних нових благ).

- А що ж може бути дійовим, щоб більшість заворушилась?

- Скерувати справи так, щоб стало морально незручним та прагматично проблемним залишатись у стані неробства. Десь як з організацією дорослої праці у Туреччині. Пересічні турки так пояснюють стрімкий економічний ріст своєї країни: ,,Ви працюєте з 9-ої до 5-ої, а ми - доки не зробимо справу''. І слідом пояснюють: ,,Кожен працівник знає конкретні норми праці, котрі плавно змінюються протягом робочого дня: найбільші - на початку дня, потім - зменшені перед обідом та відразу після нього, і знову зростають наприкінці дня''.

А головне, якщо хтось працював з недовиконанням норм,

то взагалі нічого не отримує за зроблене,

немов би зовсім і не працював.

Звичайно, що не пересічні турки були ініціаторами впровадження таких організаційних порядків. Все починалось з управлінських рішень їхніх лідерів нації, колективів.

Лідер - вождь є великим докою у застосуванні відомого принципу: ,,Розділяй і владарюй'' і для нього питання власного авторитету є завжди важливішим, ніж формування успішного колективу самодостатніх професіоналів. Замість вирощувати учительські таланти, він скоріше буде їх ,,відстрілювати'', замість зібрати колектив на перемогу у конкуренції з іншими колективами він насадить внутрішню конкуренцію, котра пересварить членів власного колективу. Подібний ряд характеристик можна продовжувати і продовжувати.

- Виходить лідер-вождь - це виключно погано?

- Це виключно необхідно у короткочасні кризові моменти, коли на роздуми та узгодження,

налагодження резонансної діяльності не має часу, у моменти, коли питання стоїть вкрай гостро: життя або смерть? У періоди так званого сталого РОЗВИТКУ лідер-вождь не є його виразником, а, навпаки, стає для нього величезним гальмом. Дякувати Богу, на противагу існують лідери - ініціатори (генератори) ідей чи проектів.

- Це ти щодо актуального виховного сенсу сучасної вчительської правди життя, а як щодо навчально-освітньої діяльності?

- Самі по собі вивчати закони природи чи суспільства діти не стануть, як і у дорослих не має

такої мети - мети працювати. Втім, організовуючи та спрямовуючи діяльність дітей, як і дорослих, безглуздо не враховувати загальний природний потяг людини: здорова людська істота не може залишатись бездіяльною, але, з іншого боку, вона не тяжіє до праці просто так.

В той же час практично кожен підніметься з ,,пічки''

і зробить конкретну справу задля уникнення зайвих

неприємностей чи можливих проблем. А тим паче,

якщо така справа ще й добре мотивується.

Справжній лідер-ініціатор все це усвідомлює і, зазвичай, враховує, організовуючи діяльність свого колективу, а тому декому здається, що він зовсім не відрізняється від лідера - вождя. Але його певна технологічна жорсткість тільки виглядає як особистісне авторитарне насилля. Насправді, це тільки на перший погляд технологічна безпринципність виглядає милим ликом демократії, бо подальший розвиток подій за таких підходів призводить до руйнувань, котрі, зазвичай, зупиняються авторитарними методами. Мало кому будь-які інструменти (молоток, викрутка, ЕОМ і т.п.) подобаються самі по собі, бо вони лише підсобне до мети. Так і у нашій, вчительській, діяльності: учіння тісно переплітається з управлінням, а ,,управління управлінню різниця''.

Сучасна ефективна управлінська діяльність базується на врахуванні саме цих факторів. Сучасне технологічне управління не треба плутати з архаїчною практикою ,,пряника та плітки'', бо остання сильно залежить від суб'єктивних настроїв та вподобань лідера - ,,вождя''. Сучасність робить ставку на лідера-менеджера, здатного побудувати свій управлінський вплив як комплексне застосування управлінських ,,інструментів'', котрі мають як кібернетичну, так і психолого-фізіологічну природну основу. Таке передбачає передусім прозору, тому зрозумілу всім учасникам, процедурно-технологічну природу управління, а не волюнтаризм чи пасіонарність ,,вождя''.

- Так що, можна й без керівника обходитись? У нього що, роль статиста?

- Така поспішна думка як раз і втримує нас на вмираючих авторитарних методах керівництва.

Жива енергія та воля сучасного керівника-менеджера насамперед необхідна для того, аби протидіяти природним тенденціям до саморуйнування замкненою системою своєї власної ,,прозорої процедурно -технологічної'' організаційної структури, що завжди має місце згідно закону ентропії.

- Якщо повернутись до освітянської конкретики, то видається, що ти хочеш мати у межах 12-

бальної шкали оцінювання незадовільні бали. Наприклад, 1-3 бали, котрі, зазвичай, означають, що учень на примітивному рівні розуміє про що йде мова, але нічого з того не вміє застосувати?

- Раніше, можливо, й хотів би, а зараз - ні. Формувати контингент другорічників за новітніх

умов прискореного фізичного дозрівання юних стає не тільки безглуздішим, а й шкідливішим відмови від старих методів навчальної мотивації.

- А які ж її новітні методи?

- По-перше, урізноманітнення типів навчальних закладів для старшокласників, щоб існувало

декілька незалежних життєво-прийнятних траєкторій. Кожна з них процедурно відсіювала б ,,чужих'', якщо сама дитина чи її батьки залишаються сліпими до власних справжніх талантів та задатків: зробити все, щоб діяльність була до вподоби. Згадаймо турецьке: ,,Якщо ми працюємо, то працюємо з конкретною продуктивністю, а інакше вважай, що зовсім не працював''. Звичайно, треба мати психологічне загартування щодо того, що 10 відсотків людей за будь-яких умов однаково не будуть займатись суспільно-визнаною діяльністю.

По-друге, у кожному навчальному закладі поступово утверджувати гласні форми рейтингових досягнень учнів за триместри, семестри та навчальний рік. Досить спробувати і самому переконатись, наскільки рейтинг є суттєвою темою для дітей: вони розповідають про свої результати, бідкаються від невдач, прораховують свої перспективи та сподіваються на нові, кращі показники. Така форма співпраці є дійовою, бо зачіпає емоції. Ми ж на превеликий жаль часто виглядаємо як ,,гіпертурботлива матуся'', котра намагається убезпечити своє дитятко від щонайменших хвилювань. Досить згадати який вереск здіймається, коли мерія міста збирається оприлюднити список боржників за сплату комунальних послуг. Гласне висвітлення ,,Хто є хто'' має високу мотиваційну дієвість. Окрім того, практика рейтингів передбачає відмову від пострадянської архаїчної потреби прилюдно виголошувати окремі оцінки дітей у супроводі зі своїм ,,виховним'' вердиктом. Останнє ніяк не сумісне з особистісно орієнтованою педагогікою співробітництва: ,,Не суди, то й не судимим будеш''.

- І це може слугувати кращою мотивацією, ніж страх стати другорічником?

- Може, і, певен, стане. Інакше, чому більшість батьків та вчителів не можуть спати спокійно

через те, що учні у свідоцтві чи атестаті матимуть оцінки на рівні 1-3 балів? Краще б вони спробували

побачити проблему з того боку, що дорослі не дають можливості дітям пройти власним шляхом невдач, з тим, щоб звестись на ноги та попрацювати по-справжньому. Правда життя у тім, що більшість педагогічних колективів до сих пір ,,малюють'' пристойні бали, фальшуючи з рівнем 1-3 бали, як це було за радянських часів щодо ,,двійок''.

- І це все?

- Звичайно, ні. Я ж говорив, що вбачаю цінність нашої розмови не у можливостях щось

копіювати, а у творчому застосуванні інноваційних внутрішніх підходів та в організації адекватного ,,зовнішнього'' облаштування навчального середовища. Маю на увазі, що й надалі виживати вчителю у сучасному конкурентному середовищі з опорою на звичний принцип ,,роби як я'' буде проблематично. Для новітнього суспільства не тільки простого нагромадження формальних знань недостатньо, недостатнім стає навіть копіювання, бо часто від сліпого копіювання один крок до профанації.

Я не ставлю за мету писати про себе чи про свій заклад. Йдеться про відомі мені успішні принципи та форми ОРГАНІЗАЦІЇ освітньої справи з тим, щоб всі причетні до освітньої сфери діяльності теж мали змогу, замість страждань, радіти своєму професійному вибору не менше від мене.

- А як щодо прагматичної конкретики при всій увазі до творчих методів взаємодії?

- Від твоєї прагматичної настирності у відповідності до закону дії та адекватної їй протидії ось

стану у кожній статті адресувати читача до так званої ,,піраміди учіння'' доти, допоки у масовому вимірі не перейдемо до застосування її продуктивніших ,,поверхів''.

- А що це за ,,піраміда учіння''?

- Це результат наукових досліджень. Ось висновки з них: ,,Найменших результатів можна

досягти за умов пасивного навчання (лекція - 5%, читання - 10%), а найбільших - за умов інтерактивного (дискусійні групи - 50%, практика через дію - 75%, навчання інших або негайне застосування знань - до 90%)''. Виділив ,,практика через дію - 75%'' тому, що якраз такі методи застосовуються усіма без виключення вчителями нашого закладу. Попри те, що кожного року нам необхідно поновлювати свій контингент учнів на 30 відсотків, ми не маємо жодних проблем з набором нових учнів вже протягом 17 років поспіль. Навіть, навпаки мріємо, щоб директор навчився відмовляти, і наповнюваність ліцейських класів старшокласників не перевищувала б сорока учнів.

А сам я ще з великим задоволенням використовую такий вчительський управлінський ,,інструмент'', як ,,метод Рівіна'', котрий здатен забезпечити зазначені вище 90 відсотків. При цьому важливо не піддатись звабі примусово насаджувати інноваційні підходи без відповідного внутрішнього дозрівання співучасників. Особливо це стосується організаторів навчання дітей: керівників закладів та вчителів.

- А що з цього лягає у контекст нашого сюжету - ,,правди життя''?

- А те, що за традиційних для масового виміру методів ,,поводирського'' навчання (роби, як я) за будь-якого фінансування чи найбільшого наповнення закладів інформаційною технікою, ми однаково далі 10 відсотків продуктивності піти не зможемо - проти законів природи як ,,пісяти проти вітру''.

- Як же конкретно може виглядати щось відмінне від ,,поводирьського'', але таке, щоб було простим та доступним?

- Можу запропонувати декілька своїх ,,кліше'', котрими, звісно, не вичерпуються наші творчі можливості. Мова про поточну НАВЧАЛЬНУ ПІДГОТОВКУ, котра здатна формувати особисту компетентність учня як перший його ресурсний крок до соціальної самодостатності.

Ось вони:

Перше кліше. Після лекційного заняття я не опитую своїх учнів, а подаю кожному папірець із підібраними до пройденої теорії завданнями. Завдання містять правильні відповіді. Учні відкривають свій конспект і починають виконувати завдання в іншому зошиті. Як правило, більшість учнів правильної відповіді отримати не можуть, бо підбір завдань такий, що змушує працювати їх на рівні трішечки вищому їхнього динамічно-стереотипного навчального гарту. Що роблять учні?

- Йдуть до мого столу з надією на мою допомогу.

Я протягом навчальної пари постійно в роботі, з постійним переходом від однієї задачі до іншої, з одного стилю допомоги до іншого в залежності від індивідуальних особливостей кожного учня. Інколи піднімаюсь і читаю ,,міні-лекції'', коли до мене звертаються з одними й тими ж типовими питаннями.

- Чому далеко не кожен вчитель переходить на такі рейки навчальної взаємодії з дітьми?

- Тому, що подібні постійні динамічні переключення видаються непосильними. Та це тільки так видається, бо не пробували, бо наперед боїмось невдачі: а раптом я не зможу швидко оволодіти калейдоскопом завдань? Якщо не пробувати, то, звісно, не вдасться, але не ,,святі горщики ліплять''. Не виключені і певні невдачі, але ж діти розуміють сенс справжнього життя: доводити справу до кінця. Вони готові до того, щоб почекати на вчительську допомогу й іншого дня, тільки б вчитель не забував про них, про свої відкладені турботи про них. Так поступово, крок за кроком, виросте той рівень нашої професійності, що зніме всі попередні питання непевності та зайвих пересторог. Недарма народна мудрість підказує: ,,Дорогу здолає крокуючий''.

- Задля чого застосовується таке навчально-організаційне кліше?

- Для створення природних умов, за яких природним чином зростає учнівська самостійність, така необхідна для успішної роботи на рівні вимог Болонського процесу. У створенні подібного у своїй спроможності освітнього середовища присутність активного вчителя (викладача університету) є найважливішою передумовою. Досвід показує, що за умов психологічної сумісності вчителя та учнів останні працюють із задоволенням і не помічають як біжить час уроку, а втома є приємною.

Друге кліше. Якщо ми маємо досить часу для відпрацювання певного типу завдань, друкую для своїх двадцяти учнів групи (половина класу) десять завдань на окремому папірці кожне. На початку завдання видаю їх десяти учням, котрі будуть навчати інших десять. Неважливо, якщо той, кого треба навчити виконати завдання, виявиться розвиненішим свого ,,вчителя''. Після виконання завдання вони розходяться, і кожен шукає собі іншу пару з тим, аби розібрати попарно всі десять завдань. Спілкуватись можна тільки по-двоє, а навчити іншого означає розповісти про вирішення завдання, а не просто подати свій розв'язок для переписування. Я за цим слідкую. Іншими словами ми моделюємо оту ситуацію із зазначеного вище: ,, навчання інших - до 90% успішних випускників''. Можна також підійти на консультацію і до мене. Просто переписати діти і не намагаються, бо на наступній навчальній парі треба буде виконати всі ці завдання на залік вже без будь-якої можливості підглянути чи списати. Домовляємось, що залік я зараховую за умови вірного виконання з поясненням дев'яти задач з десяти, бо вони всі наперед нам відомі. З цієї ж причини не передбачається бальна оцінка. ,,Не зараховано'' означає, що ліцеїсту доведеться повторно виконувати цю ж роботу у позаурочний час, бо без визначеного обсягу заліків він не може бути атестованим за семестр. Так створюється реальний механізм того, що ми називаємо ,,виконанням навчальних програм''. У нашому випадку ,,виконання'' не обмежується лише проведеною роботою вчителя, а ставить проблему у площину практичної продуктивної діяльності КОЖНОГО УЧНЯ.

Третє кліше. Існують досить прості програмні теми, що не вимагають особливих аналітико-синтетичних зусиль, аби зрозуміти їхній зміст. У таких випадках я нічого не пояснюю і діяльність з цілеспрямованого формування учнівського конспекту не розгортаю. На початку заняття учні у своїх конспектах записують: ,,Самостійна робота над темою за наступним планом ...'' Далі диктую пункти плану у вигляді: ,,Розкрити фізичний зміст поняття''; ,,Вказати у чому схожість одного з іншим, або чим відрізняються одне від іншого''; ,,Вияснити, яка характеристика є первинна, а яка вторинна'' і т.п. Учні поступово звикають, що необхідно самому відшукати необхідні сторінки у підручнику і сформувати конспект у відповідності до плану, а не простим переписуванням тексту підручника. За непевності учень може проконсультуватись у мене. Робота ця також на ,,залік / незалік''. Як правило, попереджаю учнів, аби працювали з текстом уважно, бо буде ,,сюрприз''. Так за півріччя набігає два-три заняття, а потім настає час ,,сюрпризу''. На практичних заняттях з профільних предметів клас ділиться на дві окремі групи: одна йде до мене, а інша - до математика, а потім навпаки. Ось на такій парі прошу всіх покласти свої конспекти мені на стіл і відкриваю дошку, на котрій записано кілька питань з їхньої попередньої планової роботи з підручником. Формулювання питань зберігаю точно в такому вигляді, як це було за їхньої самостійної роботи. Тепер їх необхідно розкрити у короткому викладі головного без підручника та без конспекту, розкрити для самого себе. Учні сидять по одному за столом, але мають право, залишивши свого папірця, підсісти на консультацію до іншого. Той, хто консультує, не має права просто показати своє написане, а повинен закрити свої записи і пояснити товаришу необхідне. Учні знають про наукові параметри ,,піраміди навчання'', а тому із задоволенням працюють у ролі консультантів, сподіваючись на оті ,,90 відсотків''. Їхні міграції я ненав'язливо регулюю з допомогою гумористичних підказок з тим, аби усі побували у ролі і консультанта, і того, хто користується консультацією. Збиратись по троє і більше не дозволяється. Все це як семінар-тренінг, мета якого підготуватись до письмової атестації на ,,залік / незалік'' на наступному уроці. Останнє чітко забезпечує неформальне відношення до такої праці у групі і поступово навчає учнів працювати у колективі, навчає узгодженому цільовому спілкуванню: самостійність - це добре, але без соціальної продуктивності, вона ніщо.

Четверте кліше. Для формування в учнів вільної звички до самостійної роботи всі мої колеги широко практикують використання так званого тематичного ,,відкритого банку завдань''. Він ні до чого не зобов'язує учня у формальному плані: можна виконувати ці завдання, а можна й пропустити, бо вони не є обов'язковими. Взагалі, в ліцеї учень отримує як обов'язкове одне домашнє завдання з профільного предмету один раз на місяць. Видається воно у п'ятницю після занять, а в суботу зранку передбачається солідна консультаційна робота з нього з тим, аби в понеділок перед заняттями учень здав роботу на визначення ,,залік / незалік''. Обсяг завдання подібний до передбачених для стандартної письмової атестації за підсумками навчального року.

Щодо тематичного ,,відкритого банку завдань'', то він вплетений у поточну консультаційну роботу вчителя перед основними заняттями чи опісля них згідно додаткового розкладу консультацій.

Тобто, створюється атмосфера підтримки тих учнів, котрі БАЖАЮТЬ покращити свій рівень компетентності: вчитель завжди поруч і радо тобі допоможе.

- Чому в школах така практика не знаходить поширення?

- Тому, що відсутній культурний пресинг суспільства на нас, педагогів, щодо ефективності

нашої основної роботи з дітьми: не більше, ніж власний внутрішній голос совісті. Окрім того, державна система оплати праці вчителів така, що вони намагаються зберігати та поширювати практику репетиторських приробітків. Хотілось би, щоб задекларована програма ,,Рівний доступ до освіти'' враховувала цей аспект.

- Так-так, слухаю я тебе й думаю: ,,Цікава ця річ - механізм людської думки та розмова з самим собою''.

- Нам би тягнутись не тільки до цікавого, а й не забувати про КОРИСТЬ тягнутись до

КОРИСНОГО.

- Ти про що?

- Про нашу, вчительську, професійну ,,скриньку'' управлінських ,,інструментів'', котрі ми

застосовуємо у поточній роботі з дітьми чи керівники закладів - у роботі з учителями. Насамперед, це наша активність, котра формує наш лідерський вплив. Не плутати з авторитарним пресингом. Лідерство передусім - це здатність генерувати ідеї та формувати порядок роботи їх втілення у життя, вміти емоційно вмотивувати бажання працювати на ідею. По-друге, відразу опісля вдалого прояву суспільно-корисного лідерського поруху спрямувати діяльність співучасників через делегування повноважень учням, формування механізму координації їхніх дій між собою та контроль за рівнем поступу до мети (не плутати з тотальним контролем за діями дітей).

- Як ХОЧЕТЬСЯ організувати роботу дітей та оперативно керувати нею так, щоб вона була КОРИСНОЮ, а не лише заповнювала час відомим усім добрим, розумним та вічним. Сучасні конкурентні часи потребують не лише формальних знань і, навіть, не тільки певної компетентності, а вимагають ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ГРАМОТНОСТІ, котра зіткана як із знань, так і з компетентності. Технологічна грамотність стосується не тільки матеріального світу, а й світу МЕНТАЛЬНОГО, у котрому нам, вчителям, довірено працювати. Дай Боже привчити себе та своїх учнів пам'ятати, що довкола нас не тільки хлопчики (чоловіки) та дівчатка (жінки), а й ДЕХТО вищий за цей природно даний рівень - ЛЮДИНА! Кожній дівчинці та хлопчику для справжнього щастя треба вирости зі свого психіко-фізіологічного природного ,,кокона'' та змусити себе дорости до особистісно-соціального статусу ЛЮДИНИ.

Мотивувати дітей НАВЧАТИСЬ краще НЕ ПРИМУСОМ, а втягуючи їх до задуманого делегуванням, координацією та сучасним контролем за ефективністю діяльності (рейтингові списки).

- Ось така вийшла у нас розмова з власним внутрішнім голосом.

- Спасибі йому за тихе та нечутне звучання, а вам, шановні читачі, за терпіння бути поруч.

- Ти сподіваєшся, що будуть такі, котрі дочитають нашу розмову аж до цього місця?

- Мені цікаві не чужі недоліки та помилки, не ,,громадянська стурбованість'' падінням моралі і

т.п., а продуктивний конструктивізм, хоча б на рівні технологічної думки, а насамперед на живих працюючих прикладах. І якщо це цікаво мені, то завжди знайдеться ще бодай одна людина, котрій буде також цікаво, цікаво не тільки прочитати, а й скерувати свій ,,всесвіт'' до вищої технологічної спроможності. Як казав Михайло Жванецький: ,,Телебачення не має права турбуватись лише про наше прагнення до розваг. Є ще й розум і йому теж треба щось ,,дивитись''!

Влад Другов.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...