пошук:  

>> Другов Влад: Абітурієнт - ВНЗ: хто кого?

У розділах: [Освiта, учбові заклади]

Авторська сторінка
Опублікував:  drugov

 

Абітурієнт - ВНЗ: хто кого?

Немає нічого дурнішого, як бажання

завжди бути розумнішим від усіх.
   Франсуа де ЛЯРОШФУКО

Власна проблема. Якщо Ви подумали: «Хто кого здолає?», то ні - хто кого обирає? Ця проблема в українській освіті наразі постала подібно до питання нашої загальносуспільної історії: «Європейські чи кремлівські цінності?» Якщо корінь останнього у визначенні хто кого експлуатує: «Державна машина своїх громадян чи громада державну машину?», то в українській освітянській історії з'явились передумови до розв'язку спорідненої проблеми: «ВНЗ вибирає СВО¯Х абітурієнтів ЧИ випускник закладу загальної середньої освіти обирає СВІЙ ВНЗ?» Почасти вибір випускника зовсім не обов'язково зосереджується лише на ВНЗ.

Ознакою того, що ситуація з латентного стану переходить до розв'язки є останні «сутички» між МОН, ЦОЯО з одного боку та керівництвом Києво-Могилянської академії з іншого. Добре, що вона набула відкритої форми і є надзвичайно цінною за своєю змістовністю. Це вже на порядки вище, ніж вияви паніки та страху щодо ЗНО у ректорів, котрі звикли до ручного управління вступною компанією у своїх локальних нішах.

За цим питанням «Хто кого обирає?» стоїть проблема усіх часів та народів: «Як бути щасливим?»

Якщо особистість замість розвивати своє справжнє внутрішнє «Я» тільки й робитиме, що дбатиме як подобатись усім, то вона торує собі шлях до неврозів, а не до щастя. Саме масове навернення людей до залежності і дозволяє маніпулювати ними до такої міри, що вони завжди більшу частину свого життя воюють.

- Дійсно, чому війни не сходять з авансцени історії сучасної розвинутої цивілізації?

- Зовнішніх причин вдосталь, але внутрішньо-базисною «пружиною» воєн є

невдоволеність людей постійним зовнішнім пресингом, що не дає їм бути самим собою. А на війні «дозволено» ВСЕ. Ось на що вказує Ліз Бурбо: «Личность в состоянии только реагирования не может бûть уравновешена, не может бûть сосредоточена в своем сердце, не может испûтûвать благополучие и счастье. Вот почему так важно осознавать, когда тû реагируешь, а когда остаешься самим собой. Если ýто удается, то у тебя есть возможность стать хозяином своей жизни».

У контексті значущості освіти суспільному базису людяності (вчись все життя, аби бути людиною) громаді важливо, щоб ВНЗ мали змогу були самі собою, а не залежали від абітурієнтів. Обличчя ВНЗ визначають його викладачі та студенти-старшокурсники, котрі ЗРОСЛИ по-новому з абітурієнтів, які виявилися здатними до природного входження у резонанс зі змістовністю УНІВЕРСИТЕТУ.

Зрозуміло, що у природовідповідному суспільстві не вступній кампанії визначати майбутню змістовність ВНЗ. Тільки певна внутрішня змістовність структур ВНЗ формує «еквіпотенціальні лінії» зв'язку між новими студентами та як традиціями, так і розвивальними інноваціями кожного окремого закладу вищої чи просто професійної освіти. За принципу коли різні абітурієнти вибирають посильні їм різні заклади дорослої освіти можна сподіватись, щоб теперішня школа ЗНАНÜ поступово ставала школою РОЗВИТКУ здатності опрацьовувати знання. Тому зрозуміло, що завдання проводити на фініші шкільного життя комплексні вимірювання рівня розвитку випускника для діяльності на полі ЗНАНÜ є проблемою загальнодержавною, а не справою окремих ВНЗ. За окремими ВНЗ лише частини цієї загальної освітньої справи.

Які можуть бути сумніви, що наявні найрозвинутіші абітурієнти не подадуться до найбільш ефективних у суспільстві ВНЗ? Справа лише за одним: однакові «правили гри» для всіх, а далі «я тебя слепила из того, что бûло!» Традицію системи пільг від тоталітарно-авторитарного суспільства як для обдарованих, так і для «обділених» не можна сприймати інакше як суспільний атавізм. Звісно, щоби «зліпити» якомога ліпше «спочатку, державо, думай про школу, а потім про ВНЗ» як «сначала думай о Родине, а потом о себе», бо яким би ти багатим не був, а у бідному середовищі (занедбаній Батьківщині) твоє багатство як «більмо в оці»: чекай реý<волюцій, що означає повернення до початкового стану «розбитого корита».

Еволюція системного тестування випускників не повинна визначатись потребами ВНЗ, бо вони як і школа можуть бути лише інструментами життєвих потреб особистості суспільної: хто ким править - людина інструментами чи вони людиною? Хто задля кого: людина для суспільних структур чи ці структури для людини? Наші новітні проблеми полягають у тім, що ми ухиляємося від прямої відповіді на ці питання: тягнемо зі своїм чітким вибором відповідної часу суспільної організації. Сказати відкрито, що люди є власністю держави вже не можемо, а почати усвідомлено будувати особистісно-орієнтовану освітню систему ще боїмося. Це щось схоже на те, як почасти не скільки ми купуємо авто щоб їздити, як воно змушує нас себе купити, щоб потім ми весь час його обслуговували: дороги розбиті, вузькі та не просихають від багнюки. Так і в освіті: школи у занепаді, а ВНЗ шукають свого «ідеального» абітурієнта.

Досвід сусідів. Із наявного досвіду опрацювання цих проблем звертає на себе нова суспільна практика у Фінляндії. Вже більше тридцяти років там жоден вчитель не провів жодного уроку з поясненням програмної теми фронтально, тобто за один раз усьому класу однаково. Фіни практикують особистісно-орієнтовані педагогічні технології (до речі, довідатись про їхню сутність з нашої преси неможливо - автор мав змогу познайомитись з детальним описом завдяки статтям в Інтернеті французьких педагогів). Ну, а те, що фінські школярі показують найкращі результати у вимірюваннях РІSA останнього десятиліття, нам відомо. Фіни оприлюднюють результати зовнішнього оцінювання школярів у місцевій пресі як найліпший мотиваційний ресурс. Так, само вони чинять з випадками хабарництва. Тому за рівнем чистоти від корупції країна на першому місці у світі без запровадження дуже високих посадових окладів чи значних штрафів. Відкритий доступ до прозорої електронної бази хабарників країни вичищає не лише державні структури чи приватні фірми від ненадійних особистостей, а й «вимітає» з душі громадянина бажання спокуситися навіть на дуже привабливий «подарунок» (читай про експеримент російських журналістів з працівниками дорожньої поліції: не беруть 1000 евро при зарплатні у 2000, бо не бажають опинитися на ринку лише низько кваліфікованих посад). Як перше, так і друге тісно пов'язані між собою та чудово лягають у сенс афоризму від Тараса Григоровича Шевченко: «Якби ви вчились так як треба, то й мудрість би була своя».

Який вибір зробимо? Наша звичка ігнорувати правила суспільної «гри» не така вже й безвинна як нам видається: є нормальним обговорювати та критикувати закони, порядки, але тільки не ігнорувати їх, допоки не з'явилися нові. За ігнорування сутності та духу законів маніпуляціями його «буквою» та демагогії часто у суспільній історії трапляється те, що сталося в отій оповідці про пана та робітника: робітник каже «кішка», а пан поправляє: «Це не кішка, а «чистота». Бачиш як вона дбає про свою чистоту. Робітник каже «вогонь», а пан вчить його, що то «красота»: дивись скільки красивих відблисків. Робітник каже «вода», а пан знову переналаштовує його свідомість: «Ні, це не вода, а благодать, невже не відаєш, що без води життєвої благодаті не буває?» Одного разу дітлахи-розбишаки прив'язали до хвоста кішки папір і підпалили його. Кішка від страху кинулась на дах хати. Робітник побачивши те, побіг до пана зі словами: «Чистота красоту понесла на висоту, а як не даси благодаті, то хати тобі «не видать» (простонародне). Пан запровадженої самим витіюватої мови не зрозумів і «хата згоріла».

Влад Другов.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...