пошук:  

>> Футулуйчук Василь: Українська Галицька армія: військово-патріотичне виховання та вишкіл (1918-1920 рр.) / 04.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  futuluichukv

 

2.1. Відродження січових традицій у Галичині наприкінці XIX - початку ХХ ст.

У процесі визвольних змагань першої половини ХХ ст. українському народові не раз доводилося зі зброєю в руках виборювати свободу, захищати незалежність своєї держави. З цією метою творилися національні військові формації - Легіон Українських Січових Стрільців, Армії Української Народної Республіки, повстансько-партизанські формування Наддніпрянщини, Українська Галицька Армія і Українська Повстанська Армія. Серед цих військових формацій почесне місце належить Українській Галицькій Армії, яка в 1918-1920 рр. завзятою боротьбою за волю України здійснила подвиг, як слушно відзначав колишній командир бригади отаман Ілько Цьокан, "якому рівного немає в історії всіх інших народів світу, бо серед таких страшних злиднів, проти таких сильних ворогів з усіх сторін, властиво проти цілого світу, який відмовляв нам право на самостійне політичне і державне життя, не приходилося ні одній нації воювати" [264, с.18].

Високий морально-бойовий дух Галицької армії, виявлений в війні з Польщею, а згодом на більшовицькому і денікінському фронтах грунтувався на почутті національної свідомості й патріотизму її особового складу. Без цих чинників неможливі успішні бойові дії війська. "Нам доконче потрібна хоч невелика, але добра, тверда, дисциплінована армія, - наголошував М.Грушевський 1918 р., - сповнена найвищого громадського обов'язку: боронити найвищі народні досягнення своєю кров'ю" [51, с. 49]. Командування Галицької Армії добре усвідомлювало, що для успішного ведення воєнних дій моральний стан війська має надто важливе значення. У розпалі українсько-польської війни армійська газета "Стрілець" писала: "Серед розладдя, яке огортає весь світ, серед розпаду давнього державного ладу, удержить Українську Республіку лише свідома того завдання українська республіканська армія! Чим більше в ній єдності й карності, чим більше ідейности і свідомости того високого завдання, тим сильніша Українська Республіка" [228, 28 берез.]. Головний Отаман Симон Петлюра, який в роки українсько-польської війни неодноразово відвідував ЗУНР і зустрічався з воїнами Галицької армії, у виступах перед її командним складом наголошував на необхідності добре організованої виховної роботи у війську. "Приходимо до висновку, - писав він пізніше, - про велике значення моральних чинників, як психологічної бази для вірного і глибокого опанування нацією ідеї оборони свого краю" [97, с.27].

Процес формування національної свідомості як основи військово-патріотичного виховання воїнів Галицької армії опирався на підвалини здобутків, закладених у процесі національного відродження на зламі XIX-ХХ ст., коли Галичина стала центром українського політичного життя, "українським П'ємонтом". Цьому насамперед сприяло її перебування в складі конституційної держави-монархії - Австро-Угорщини, у якій певною мірою були забезпечені особисті й політичні свободи українців, зокрема право творити політичні інституції, культурно-освітні осередки, мати представництво у віденському парламенті й галицькому сеймі. У той час коли в підросійській Україні політичні партії були в опалі влади, у Галичині діяли масові українські партії: Радикальна, Національно-демократична, Соціал-демократична, розгалужена мережа національних культурно-освітніх і кооперативних товариств, видавництв. Потужним чинником виховання патріотичних почуттів була греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким. На початку ХХ ст. лише мережа "Просвіти" в Галичині складала 77 філій, 2944 сільські читальні, 2364 бібліотеки, що охоплювали близько 200 тис. читачів [55, с. 54]. Величезний поступ зроблено також в галузі народної освіти. Напередодні світової війни в Галичині діяло 6 державних і 15 приватних українських гімназій та 3 тис. народних шкіл [201, с.434].

Із розвитком національної свідомості й активізацією громадсько-політичного руху поширювалася ідеологія самостійності та соборності української держави, до якої закликали великі національні пророки Тарас Шевченко та Іван Франко. Особливо швидко і глибоко нею пройнялися молодіжні об'єднання: гімназійні таємні драгоманівські гуртки, студентська організація "Молода Україна", масові товариства "Сокіл", "Січ" та інші. Під впливом національно-державницьких традицій українського народу, під гаслом подальшої боротьби за визволення України у Львові в 1900 р. засновано "Молоду Україну". У цій організації ідейно гартувалися національні кадри визвольних змагань, активно діяли майбутні вихователі стрілецтва й командири Легіону Українських Січових Стрільців та Галицької армії: М.Галущинський, С.Горук, В.Старосольський, Т.Мелень, А.Крушельницький, Л.Цегельський. Масовий суспільний рух охопив тисячі молодих галичан і буковинців, покликавши їх до політичної праці.

Піднесенню національної свідомості галицької молоді спричинила широкомасштабна парамілітарна діяльність густої мережі сокільсько-січових осередків. Українське товариство протипожежної охорони і плекання руханки "Сокіл" зародилося 1894 р. з ініціативи великого патріота, львівського інженера-підприємця В.Нагірного. Найкраща доба цього товариства наступила з приходом професора Івана Боберського, талановитого організатора, теоретика й ідеолога, багатолітнього керівника українського сокільського руху. До організаційної та виховної праці в товаристві І.Боберський залучив обдарованих фахівців і відданих справі людей: С.Гайдучка, І.Сохацького, І.Криницького, синів Каменяра Петра і Тараса Франків. На початку 1914 р. завдяки їхній наполегливій праці 974 сокільські філії об'єднали близько 70 тис. юнаків і дівчат [245, с. 37]. Поряд із фаховим і фізичним вишколом члени сокільських осередків проходили школу ідейного виховання, підготовки до збройної боротьби за національне визволення. Адже ідеологічними засадами українського сокільства були відомі настанови Михайла Грушевського, який у статті "Сучасне сокільство і науки нашої минувшини" зазначав: "Завдання організацій сокільських - прислужити великому ділу будови нової України - без панування і поневолення, України свобідної від неволі політичної, суспільної і духовної" [51, с.41].

Серед знаменитих десяти заповідей українських соколів були: виховувати свідомих і карних, здорових тілом і душею молодих українців, які дбають про народ, люблять Україну й спричиняться їй ділом [99, 8 лют.]. Слід відзначити, що сокільські філії, усвідомлюючи, що без високої культури і грунтовної освіти не може бути свідомого борця за волю України, вели широку культурно-просвітницьку діяльність. У сокільському товаристві були підготовлені десятки тисяч вояків Галицької армії.

На зламі століть (у травні 1900 р.) снятинський адвокат Кирило Трильовський, один із провідних діячів радикальної партії, заснував товариство "Січ", відродивши тим самим у Галичині традиції Запорозької Січі з її ідеалами боротьби за національне визволення. 1913 р. у Львові на його базі створено власне військове товариство "Січові Стрільці" - зародок українського війська. Відтак січовий рух охопив широкі верстви українського населення Галичини і Буковини. У ньому були відроджені козацький демократичний дух, старшинські ступені, відзнаки, символіка. Напередодні війни в його 813 осередках проходили військовий вишкіл близько 80 тис. юнаків і дівчат[245, с. 40]. "Січ" мала чітку структуру, яку складали: Крайова Січова Рада, повітові, кошові підрозділи; у товаристві впроваджено присягу, прапори, регулярні січові свята, на які запрошувалися І.Франко, В.Стефаник, М.Коцюбинський, відомі громадсько-політичні діячі краю. М.Коцюбинський, побувавши в 1911 р. на січовому святі в Коломиї, захоплено писав дружині: "Це щось таке гарне і величне, що трудно описати. Це ціле військо, кілька тисяч і Трильовський за генерала" [244, с. 77].

Найбільшим січовим святом-оглядом став ювілейний Шевченківський здвиг у Львові 28 червня 1914 р., проведений січовиками спільно з товариством "Сокіл". У ньому взяло участь більше двох тисяч січовиків, деякі підрозділи були озброєні й демонстрували військові вправи. "Виступають Січовики, Січовички, Соколи й Соколиці, - описував дефіляду на вулицях Львова один з учасників свята М.Угрин-Безгрішний. - Одушевлення велике ... З появою озброєних Українських Січових Стрільців на здвизі був замітний неописаний ентузіазм, великий запал, сльози радості в очах видців, невмовкаючи оплески… Кожний зрозумів, що осе постає нова доба в історії всієї України. Від 1775 року осе вперше український народ готується до рішального бою за волю і долю України із зброєю в руках" [247, с. 38]. З лав січовиків вийшли командири Легіону УСС, Галицької армії: Д.Вітовський, С.Горук, Р.Дашкевич, Г.Коссак, О.Букшований, П.Франко, О.Микитка, М.Тарнавський. Легіон УСС, а згодом бригада УСС Галицької армії укомплектовувалися здебільшого вихованцями товариств "Січ" - "Січові Стрільці", які ідейно, морально і фізично готували завзятих борців за українську державність.

У період бурхливого національного пориву, парламентсько-сеймових дискусій щодо відкриття українського університету у Львові зародилося парамілітарне патріотичне товариство шкільної молоді – “Пласт”. Його ідеологічне кредо висловив наддніпряниць Д.Донцов, наголосивши нагальність виховання національної свідомості і військового вишколу гімназистів. “Пласт” заснував і опрацював його ідеологічні та організаційні засади 1911 р. львівський педагог О.Тисовський. Становленню організаціїї активно сприяли студенти І.Чмола, П.Франко, Р.Сушко, В.Кучабський, О.Степанівна та ін. Як згадувала Олена Степанівна, "ця організація вела більше військову, як пластову роботу" [227, с. 8]. Варто особливо відзначити роль П.Франка, який написав і видав посібник "Пластові ігри і забави", опрацьовував форми і методи вишкільної та виховної роботи. "Пластова дисципліна, - писав він - відрізняється зовсім від часто тупої, бездушної дисципліни, пластун підпорядковується, бо знає, що це потрібно для держави, що дисципліна конче потрібна, бо без внутрішньої дисципліни ще ніякий народ не збудував держави. “Пласт” - це один із засобів виховання молоді, що долає нездарність, розвиває фізичні і духовні здібності, виробляє характер, вчить бути громадянином"[250, с. 5-10]. З 1913 р. під впливом І.Чмоли та Р.Дашкевича, пізніше відомих воєначальників в діяльності “Пласту” остаточно перемогла лінія на пріоритетний військовий вишкіл, що виявилося надзвичайно актуальним. За підрахунками історика Б.Трофим'яка, в лавах Українських Січових Стрільців 1914-1917 рр. перебуло понад 1500 пластунів, 748 з них загинули в боях, понад 500 потерпіли від ран та в полоні. При сформуванні Легіону УСС у серпні 1914 р. вихованцями Пласту стали 480 стрільців і 39 старшин. Серед них уславлені пізніше військовики І.Чмола, Б.Гнатевич, П.Франко, Р.Сушко, О.Степанівна, М.Мінчак, С.Галечко[245, с. 152]. Уже в перших боях на російському фронті в Карпатах Легіон УСС, укомплектований майже на 70% пластунами, виявив високу боєздатність. Як згадував колишній пластун, старшина УГА Лев Шанковський, в роки українсько-польської війни при Стрийській Окружній військовій команді Галицької армії діяв загін пластунів віком 16-18 років, який виконував ряд бойових завдань. Зауважимо, що пластунами були також провідник ОУН Степан Бандера і командувач УПА генерал Роман Шухевич [268].

Отже, великою історичною заслугою січового, сокільського і пластового рухів, їх творців і провідників було насамперед формування національної свідомості і загалом державницької орієнтації серед широкого загалу українства. Водночас військовий вишкіл у парамілітарних організаціях став підготовкою до визвольних змагань 1914-1923 рр., які хоча і закінчилися поразкою, але заявили всьому світові про бажання українців жити у власній незалежній соборній державі.

28 червня 1914 р., у день, коли галицькі січовики, соколи і пластуни демонстрували свій вишкіл на вулицях і майданах Львова, у далекому Сараєві був убитий наступник австрійського престолу архікнязь Франц Фердинанд. Цей терористичний акт став приводом початку світової війни, яка охопила 48 країн і втягнула у вир жорстоких битв більше як 70 млн. чоловік. З вибухом війни розпочинається історія першої збройної української формації новітньої доби - Легіону Українських Січових Стрільців, у недалекому майбутньому - ядра Галицької армії [155; 156].

2 серпня 1914 р., тобто на початку війни, коли російські війська вступили в Галичину, українські політичні партії утворили Головну Українську Раду. "Війна, - зазначалося у відозві Головної Української Ради до галичан, - кличе український народ стати однодушно проти царської імперії ... Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце великої України" [68, 3 серп.]. За згодою австрійського командування, новостворена Українська Бойова Управа розгорнула формування власного військового формування. 6 серпня її провідники К.Трильовський, Д.Вітовський, С.Горук, Т.Рожанковський, С.Шухевич, В.Темницький, І.Боберський звернулися до українського народу Галичини й Буковини із закликом ставати в лави січових стрільців. "Гряде время, якого давно не було, - писали вони. - Зближається давно виживана хвиля, що долю українського народу віддає в руки самому народові. Тепер або ніколи добудемо собі волю! Тепер або ніколи виборемо собі свободу!" [68, 6 серп.].

Як бачимо, у державно-політичній концепції українського політичного проводу визначився суттєвий поворот у бік відновлення незалежності України своїми силами. Війна мала привести до розгрому головного гнобителя України - царської Росії. На цій ідеологічній платформі українське січове стрілецтво, як виразник прагнення народних мас Галичини, і вступало в Першу світову війну. "Серед українського народу в Галичині, - наголошував В.Темницький, - ідея створити українське військо і вислати його до боротьби проти Росії - стала популярною, пробиваючись до найдальших закутин нашого краю, до найнизших верств нашого народу" [236, с. 7]. Справді, за якихось два-три тижні до Легіону УСС зголосилося понад 28 тис. добровольців, котрих би вистачило на сформування двох повнокровних дивізій. Але австрійська влада обмежила його чисельність кількістю 2500 старшин і стрільців [155, с. 228]. Навіть після неодноразових відзначень Легіону в боях, влада відкидала пропозиції українців щодо створення ще одного Легіону. Вже через місяць після сформування українські курені і сотні билися на карпатських перевалах, у жовтні 1914 р. брали участь у наступі на Дрогобич і Стрий, згодом знову боронилися на Бескидах.

Виходячи з проголошених визвольних концепції Головної Української Ради і досвіду сокільсько-січових пластових товариств, військово-політичний провід Українських Січових Стрільців у особі Бойової Управи й командування Легіону усвідомлювало необхідність активізації вишкільної та політико-виховної роботи серед вояків. Зрозуміло, що форми і методи цієї роботи постійно удосконалювалися.

Важливо зауважити, що для організації військового вишколу і проведення виховної роботи Легіон мав достатньо підготовлених фахівців - запасних старшини австрійської армії. За підрахунками відомого письменника й діяча Бойової Управи старшин УСС Осипа Назарука, частка української інтелігенції серед старшин і стрільців Легіону сягала 38% - тобто на стрілецьку сотню (близько 200 осіб) їх припадало 76. У Легіоні служили діячі українських партій, письменники й публіцисти, недавні редактори українських газет, педагоги і правники, студенти вузів і гімназисти старших класів[181, с. 41]. За два роки війни особовий склад Легіону (близько 2500 вояків) зазнав кардинальних змін. Якщо на початку війни частка інтелігенції у ньому становила 70-75%, то за час бойових дій вона суттєво зменшилася. У червні 1916 р. склад Легіону характеризувався такими даними. За освітою: письменних - 87,8% (два роки перед тим 100%), учнів гімназій, середніх шкіл і семінарій нараховувалося 21,8%, студентів вищих шкіл - 7%, народних вчителів - 1,6%, правників - 1,6%, хліборобів - 26,5% (останні в Галичині становили 94%). О.Назарук наводить цікаві дані й щодо віку січовиків. Виявляється, що 71% стрільців і старшин мали 19-23 роки [181, с.142-143].

Командування адекватно реагувало на зміни у середовищі поборовців певними заходами у військовому вишколі та патріотичному вихованні, посилювало освітню діяльність, організовувало курси для неписьменних і малописьменних у запільних частинах, Коші і Вишколі, які існували й пізніше - у складі 1-ї бригади УСС Галицької армії до кінця українсько-польської війни. З урахуванням ситуації змінювалися форми й методи вишкільної та виховної роботи.

У бесідах акцентувалося, що Росія, яка розпочала війну вторгненням на українські землі Галичини, є "тюрмою народів", гнобителем України. "Від віків царський деспотизм працював, щоби світ забув про існування українців, - підкреслювалося в одній з брошур того часу. - В нашій Галичині послідніми часами Росія стала бачити величезну небезпеку для свого панування над Україною ... Адже галичани стали тим огнищем, з якого світло стало будити закордонних братів до національної свідомості" [87, с. 16]. У пропаганді суттєве місце належало поширенню ідеї соборності України. "Нема сьогодні австрійської і російської України, є лише одинока Україна, що ціла жде визволення з-під ярма", - наголошував створений у Львові на початку війни емігрантами з Наддніпрянщини міжпартійний Союз Визволення України [25, 4 квіт.].

На фронті січовим стрільцям нерідко протистояли й українці-наддніпрянці в шинелях царської армії. Ця обставина сприймалася галичанами як національна трагедія. Нерідко з протилежних окопів, особливо у період позиційної війни, лунали однакові українські пісні. Полонених наддніпрянців січовики приймали як братів, що не з своєї волі потрапили у воєнний вир. Колишній стрілець М.Гузар згадував, як до командира сотні Д.Вітовського якраз на Святий вечір 1915 р. привели шістьох полонених, як виявилося, українців. Сотник запросив із своїми стрільцями до столу і в промові сказав: "Вірю, що так, як сьогодні, ми засіли до Свят-вечері з нашими братами з-над Дніпра, може, вже в недалекій будуччині засядемо до Свят-вечері як один великий Український народ у своїй вільній державі, Соборній, Самостійній Україні" [54, с.135]. Ідея соборності українських земель була пріоритетною в роботі як Легіону УСС, так і в УГА. "Ми не тільки жовніри, але й будучі горожани Великої Самостійної України, - писали у квітні 1915 р. в листі до Управи СВУ стрільці і старшини сотні Д.Вітовського - Велика історична ідея перестала бути для нас лише переконанням, вона вросла в характер і душі наші, перейшла в діло..." [24, 24 квіт.].

Ідея визвольних змагань за незалежність України підіймала українство на героїчні подвиги, з-поміж яких найяскравішою була битва січовиків на горі Маківці 1-2 травня 1915 р. Відразу після битви командир австрійської 55-ї піхотної дивізії генерал Фляйшман, якому підпорядковувався Легіон, у спеціальному наказі, зокрема, писав: "Українські стрільці двічі рішили бій в нашу користь. Вони можуть гордо глядіти на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хороших діл та золотий лавровий листок в історії їхнього народу" [254, с. 33]. До речі, генерал неодноразово особисто вручав січовикам бойові нагороди [131, с. 307].

Так само завзято билися стрільці у подальших операціях - на Золотій Липі, горі Лисоні, берегах Стрипі в 1916-1917 рр. А навесні 1918 року вони здійснили похід у Наддніпрянську Україну, де провели також широкомасштабну ідеологічну і культурно-освітню роботу, про що відзначено у наступних розділах праці. Підсумовуючи внесок січового стрілецтва у теорію і практику українського військово-патріотичного виховання (а через Легіон УСС і 1-у бригаду УСС Галицької армії пройшло за роки визвольних змагань 1914-1920 більше як 20 тис. галичан), слід відзначити чотири важливих моменти: 1) Українські Січові Стрільці увібрали в себе найбільш свідому вишколену, освічену й обдаровану частину галицького суспільства, яка визначала обличчя військової частини; 2) Легіон часів світової війни, а потім - січовики бригади Галицької армії боролися за усамостійнення української нації, її соборну злуку; 3) Перебуваючи у складі австрійської армії, Легіон УСС був духом і зовнішніми ознаками національним українським військом із власним прапором, відзнаками, зберігав свою окремішність; 4) Січове стрілецтво шляхом активного широкомасштабного військового вишколу і патріотичного виховання створило загартований у визвольних боях новий тип українця, свідомого борця за Соборну Самостійну Україну.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...