пошук:  

>> Руденко Микола Григорович: Ким і коли засновано Маріуполь

У розділах: [Козаччина та Гетьманщина] [Краєзнавство]

Авторська сторінка
Опублікував:  rudenkom

http://www.rvn.boom.ru/

http://www.css.com.ua/

 

 

ПРІОРИТЕТ НАЛЕЖИТЬ ЗАПОРОЗЬКИМ КОЗАКАМ

Пошуки історичних коренів міста

ББК 63.3 (4УКР-4ДОН)
Р 83

РУДЕНКО М. Г. Ким і коли засновано Маріуполь. Пріоритет належить запорозьким козакам: Пошуки істричних коренів міста. – Маріуполь: Б.в., 2003. -16 с.

У цьому рефераті на підставі теорії містоутворення та історичних фактів автор доводить що місто Маріуполь засновано запорозькими козаками в 1734 році.

Перш, ніж вести розмову про науково обґрунтований вік нашого міста, слід розглянути декілька загальних аспектів містоутворення в далекому і близькому минулому, на території дореволюційної Росії і Радянського Союзу, Донбасу і Приазов'я.



АСПЕКТ ПЕРШИЙ

Він стосується генези, тобто процесу зародження і розвитку міст. Використовуючи дані енциклопедичних видань, можна встановити, що час заснування цілого ряду міст іде в глибину сторіч першого тисячоліття, а час заснування іншого ряду міст навіть у другому тисячолітті нам невідомий. Тому їхній вік обчислюють з часу першої згадки в літописах та в інших історичних документах. Тому про них пишуть: відоме з такого року і місто з такого року. У рідкісному винятку вік міста визначають на основі археологічних даних, як наприклад 1500-річний вік Києва.

В окрему групу слід виділити міста, які засновувалися на території Росії відразу як адміністративні, торгівельні, промислові і культурні центри з часів Петра I. Час заснування кожного з них відомий і зазначається в усіх джерелах. Прикладом може бути Санкт-Петербург.

Переважне ж число міст виросло з невеликих населених пунктів, тому про них в енциклопедичних виданнях пишуть: місто з такого року.



АСПЕКТ ДРУГИЙ

У ньому слід розглянути наукове трактування як узагальнюючого терміна "населений пункт", так і назв усіх існуючих забудовних одиниць.

Отже, НАСЕЛЕНИМ ПУНКТОМ уважається "місце, заселене людьми; первинна одиниця розселення людей у межах однієї забудованої ділянки". Обов'язковою його ознакою є постійність використовування його як місця проживання з року в рік (хоча б сезонно)".

ВИСЕЛОК – "невелике селище, яке виникло внаслідок переселення людей з іншої місцевості або іншого населеного пункту, а також поселення людей на новому місці".

ГОРОДИЩЕ – "стародавнє укріплене поселення або місто, оточене ровами та валами й часто захищене ще й природними перепонами (ярами, річками, болотами)". Найдавніші Г. на території України датуються мідним віком.

ЗАЇМКА – "земельна власність, придбана правом першого зайняття вільної землі". У Сибіру так називали однодвірні поселення віддалік од освоєних територій.

ЗИМІВНИК – "господарство, хутір у запорізьких, чорноморських і частини донських козаків, місце, де вони перебували, коли не було воєнних дій (особливо взимку)". Виникли у 1-й половині ХVІ ст.; на час ліквідації Запорозької Січі (1775) було 763 запорозьких З., де мешкало 8,7 тис. козаків.

МІСТО (в історичному значенні) – "населене місце, огороджене і укріплене стіною, фортеця".

МІСТО – "великий населений пункт; адміністративний, промисловий, торговий і культурний центр". У різних країнах до М. зараховували поселення з різною кількістю жителів. Їх поділяють на 3 категорії: республіканського (понад 500 тис. ж.), обласного (понад 50 тис. ж.), і районного (не менш 10 тис. ж.) підпорядкування. Зарахування того чи інш. нас. пункту до категорії М. регулювало законодавство союзних республік.

ОСТРОГ – "деревяне укріплення в прикордонній смузі др.-рус. князівств; відом. з ХVІІ ст.".

ПОГОСТ – "у Київській Русі спочатку сільська громада та її центр, згодом – адміністративно-територіальна одиниця. Поділ на П. існував у північно-західних районах російської держави до 1775. У ХV-ХІХ ст. П. – невелике селище з церквою і кладовищем".

ПОСЕЛЕННЯ – "у давні часи – місце осілого життя людей, що виникло з розвитком землеробства".

ПРИСІЛОК – "невелике село, розташоване поблизу більшого, або частина великого села".

СЕЛИЩЕ – "1. Населений пункт у сільській місцевості. 2. Населений пункт міського типу, розташований поблизу міста або фабрики, заводу тощо".

СЕЛО – "населений пункт (звичайно великий) неміського типу, жителі якого займаються переважно обробкою землі". У росіян ще – невелике поселення без церкви.

СЛОБОДА "поселення в Київській Русі в ХІ-ХVІІ cт., жителі яких тимчасово звільнялися від феодальних повинностей і податків".

ФОРТЕЦЯ – "укріплений пункт з постійним гарнізоном, озброєнням та різними запасами, призначений для тривалої кругової оборони".

ХУТІР – "1. Відокремлене селянське господарство разом з садибою власника. (В Україні Х. існували до 1940р.). 2. Невелике селище, яке виникло внаслідок переселення людей з сіл, козачих станиць тощо. Х. були і зимівники запорозьких козаків."



АСПЕКТ ТРЕТІЙ

Тут необхідно визначити різницю в трактуванні терміна "місто" з погляду сучасності й з історичної точки зору.

МІСТО В НИНІШНЬОМУ ПОНЯТТІ – це великий населений пункт, адміністративний, промисловий, торговий і культурний центр.

МІСТО В ІСТОРИЧНОМУ ЗНАЧЕННІ – це населене місце, огороджене й укріплене стіною; фортеця.

Про це друге значення слід пям'ятати визначаючи вік будь-якого міста. Адже в середньовіччя (V cт. – кінець ХV ст.) і в Європі, і на території староруських земель і князівств усі виникаючі міста оточувалися укріпленнями для захисту від навали кочівників і нападу ворогуючої сторони. Саме в межах цих тимчасових рамок могло виникнути й виникло "стародавнє місто Адомаха". У Московській же державі міста-фортеці виникали для захисту від татар. З ХVІІ ст. такі міста-фортеці з'являються і в Північному Приазов'ї. Так у 1676 році з'являється фортеця Тор (нині Слов'янськ), у 1696 році – фортеця Троїцька на Таганьєму Рогу (нині Таганрог), у 1697 році - Бахмутська (нині Артемівськ), у 1761 році – фортеця святого Дмитра Ростовського (нині Ростов-на-Дону).

Про фортецю в гирлі Кальміусу слід поговорити більш детально. Річ у тому, що ще в 1826 році землемір повіту, маріуполець Яків Калоферов у "камеральному описі місту Маріуполю" писав, що "колись була вибудована фортеця на ім'я невідома (підкреслено мною – М.Р.), якої бастіони і рови понині в натурі ще видні". Відзначимо: якби це було укріплення, побудоване запорізькими козаками в 1734 році, колезький реєстратор Я. Калоферов не забув би написати про це. Адже з часу ліквідації Запорізької Січі минуло тільки півсторіччя і ще були живі багато хто з першопоселенців. І якщо дотримуватися історичної логіки, то ці "бастіони і рови" належали найдавнішому місту-фортеці Адомасі.



АСПЕКТ ЧЕТВЕРТИЙ

Необхідне також чітке визначення терміна "паланка". Він має два значення. Перше: паланка – слово татарське, і в буквальному перекладі означає "невелика фортеця", а друге – назва територіальної військово-адміністративної одиниці Запорізької Січі. Ці два значення треба точно розрізняти. І тоді буде ясно: коли Д.І. Яворницький писав про Кальміуську паланку, що залишається на великій відстані, то це значить, що йдеться про фортецю Кальміус. І коли Феодосій Макар'ївський у праці "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви і приходи XVIII століття" вів її про знамениту, найдавнішу, старожитню запорізьку Кальміуську паланку, то говорив він про фортецю Кальміус.

Феодосій недарма називає Кальміуську паланку найдавнішою і старожитньою, тобто давним-давно обжитою. Адже в одній з грамот царя московського Федора Іоанновича, датованій 1593 роком, мовиться, що "в гирлі Кальміусу татари мали місто Кальміус". А Д. І. Яворницький в "Історії запорізьких козаків" повідомляв про те, що в 1694 році "кошовий Іван Шарпило ходив під Паланку", тобто фортецю Кальміус, оскільки інших фортець від річки Молочної до Кальміусу не було.



АСПЕКТ П'ЯТИЙ

Як зазначалося вище, міста-фортеці на території колишньої Російської імперії виникали в період, обмежений тимчасовими рамками (див. аспект третій). Тому корисно систематизувати за часом згадки в історичній літературі про населені пункти в гирлі Кальміусу.



ХРОНОЛОГІЯ ПЕРЕДІСТОРІЇ
TA ПОЧАТКОВОГО ПЕРІОДУ
ІСТОРІЇ НАШОГО МІСТА

IX-X сторіччя.

- Салтово-маяцьке поселення Адомах у гирлі Кальміусу, знайдено археологами під час будівництва заводу "Азовсталь".

Матеріали Маріупольського краєзнавчого музею;

"Список пам'ятників археології України". Донецька обл. - м. Київ, 1988.

Руденко М. Крізь пітьму тисячоліть. – Маріуполь, 2000. с. 44-47.

XII-XIII сторіччя.

- "... Руські порти в гирлі Кальміусу".

Мавродін В. Руське судноплавство по південних морях з найдавніших часів і до XVI сторіччя включно. - Сімферополь, 1959.

"... Ці порти на стародавніх генуезьких картах були гаванями "стародавнього міста Адомахи".

Руденко М. Крізь пітьму тисячоліть. - Маріуполь, 2000, с. 48.

Існування "стародавнього міста Адомахи" не брали під сумнів укладачі "Опису міст і повітів Азовської губернії" (1782 р.), А. Скальковський ("Хронологічний огляд Новоросійського краю". 1836 р.), "Енциклопедичний словник Брокгауза - Єфрона", Г. Тимошевський ("Маріуполь і його околиці", 1892 р.), Д. І. Яворницький ("Історія запорізьких козаків" 1992 р.), "Українська радянська енциклопедія" т.5 (1961 р.), "Радянська енциклопедія історії України" (1970 р.), "Історія міст і сіл УРСР. Донецька область" (1971 р.), А. Лисянський ("Кінець Дикого Поля" 1973 р.). Не заперечує його існування і Р.Саєнко ("З історії заснування міста Маріуполя". 2002 р.).

1500 рік.

Козаки (нащадки колишніх бродників – див. с. 49-54 "Крізь пітьму тисячоліть" про бродників – М.Р.) ще до об'єднання в Запорізьку Січ побудували в гирлі Кальміусу зимівник Домаха.

Чорногор А. До історії заснування м.Жданова.//Український історичний журнал. -1971. -No4.

Лаврів П. Історія Південно-Східної України. - Київ, 1996.

XVI сторіччя. Перша третина.

"Біля самого гирла Кальміусу ... в XVI сторіччі виникло запорізьке городище Домаха.

Лисянський А. Кінець Дикого Поля. - Донецьк, 1973.

1584 рік.

Донські козаки ходили на татар під Кальміус (підкреслено мною – М.Р.). Примітка: Запорізькі козаки ще не здійснювали тоді акції проти татар за угодою з царським урядом.

Лисянський А. Кінець Дикого Поля. - Донецьк, 1973.

Архіви часів царя Федора Іоанновича

1593 рік.

Татари мали в гирлі Кальміусу місто Кальміус (підкреслено мною – М.Р.).

Фоменко В. До топонімії Приазов'я. //Донбас. - 1964. - No 6. (Цитує документ царя Федора Іоанновича).

XVII сторіччя. Початок.

На правому березі гирла річки Кальміус у запорожців була фортеця Кальміус (підкреслено мною – М.Р.).

Грушевський Д. Жданов. - Донецьк, 1971.

1660 рік.

"У гирлі тієї річки Кальміусу був бій великий між татарами і стрілецьким загоном Ізосими Маслова".

Акти Московської держави імператорської академії під редакцією Д. Я. Самоквасова. т.3. Розрядний приказ, московський стіл 1660-64. - Санкт-Петербург, 1901.

1694 рік.

Кошовий отаман Іван Шарпило на початку осені ходив під місто Паланку (підкреслено мною – М.Р.). разом із загоном малоруських козаків".

Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. - Санкт-Петербург, 1892.

Примітка: єдиною паланкою (фортецею) в Північному Приазов'ї була старожитня Кальміуська.

1734 рік.

Запорізькі козаки будують у гирлі Кальміусу нове укріплення. Поряд виникає поселення.

Голобуцький В. Запорізьке козацтво. - Київ, 1957.

Полонська-Василенко Н. Історія України. Т.1. - Київ, 1992.

Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. Т.3. - Санкт-Петербург, 1892.

Саєнко Р. З історії заснування міста Маріуполя. - Маріуполь, 2002.

Виходячи з наведеної хронологічної таблиці, ми могли б почати обчислення віку міста:

а) на підставі даних археологічних розкопок 1928-1931 рр. з IX сторіччя, оскільки поселення салтово-маяцької культури в гирлі Кальміусу було населеним пунктом в точному розумінні цього терміна (див. аспект другий);

б) з часів існування стародавнього міста Адомахи (до 1223 року, тобто до нашестя монголо-татар);

в) з часу побудови козачого зимівника в 1500 р. (зимівник – теж населений пункт);

г) з часу виникнення запорізького городища в першій третині XVI сторіччя;

д) з часу першої згадки в історичних документах, тобто з 1584 або 1593 рр. (див. аспект перший);

е) або з 1611 року, як припускав маріупольський історик Д. М. Грушевський.

Проте вважати початком біографії міста яку-небудь із зазначених вище дат, окрім 1734 року, було б дуже сміливим і навряд чи коректним, оскільки не знайдені достатні документальні дані, які б довели, що немає великих тимчасових пропусків у населеності гирла Кальміусу. А наслідувати приклад артемівських краєзнавців, істориків і батьків міста, які необґрунтовано збільшили справжній вік Артемівська більш, ніж на 100 років (//Донбас. -1991. - No 6. - з. 189-191) було б, принаймні, непорядним.

ЧИ БУВ КАЛЬМІУС МІСТОМ В XVIII СТОРІЧЧІ?

Відповідь на поставлене в заголовок питання може бути тільки позитивною. Обґрунтовувань тому є чимало.



ОБҐРУНТОВУВАННЯ ПЕРШЕ

Як пишуть А. Скальковський, Д. Яворницький, Н. Полонська-Василенко і В. Голобуцький, а за ними і маріупольський історик Р. Саєнко, y 1734 році в гирлі Кальміусу була знов поставлена фортеця. Зокрема Р.Саєнко повідомляє: "Укріплення було поставлено на високому мисі правого берега Кальміусу. Укріплення обнесли частоколом, а з боку степу – земляним валом і невеликим ровом. Усередині були приміщення для людей і коней, для похідної церкви." (стор. 5).

Для порівняння наведемо цитату із одного документу, щодо справжнього будівництва м.Артемівська ("Книга про Донбас" (стор. 178): "На річці Бахмутці побудовано місто – (фортечка) (підкреслено мною – М.Р.) по обидві сторони річки... обнесене стоячим дубовим острогом, у ньому двоє проїжджих воріт; поблизу міста, на річці Бахмутці, влаштовано у солеварних колодязів Ізюмського полку козаків 140 сковорід солеварних та різних міст усяких чинів людей 30 сковорід".



ОБҐРУНТОВУВАННЯ ДРУГЕ

Як відомо, у фортеці Кальміус перебував загін запорожців на чолі з полковим старшиною. А відповідно до військово-адміністративного територіального розподілу гетьманської України на полки, а Запорізької Січі – на паланки, резиденцією полковників і на Гетьманщині, і на території Січі були міста.



ОБҐРУНТОВУВАННЯ ТРЕТЄ

Фортеця Кальміус була містом ще й тому, що звідси здійснювалася адміністративна влада над територію більшою, ніж нинішня Донецька область.

По-перше, звідси велося комплектування проміжних станцій на шляхах з Кальміусу в Кіш і, в межах паланки, на шляху з Коша на Дон.

По-друге, ця влада виражалася в забезпеченні охорони тракту фортеця Петровська – фортеця святого Дмитра Ростовського в межах Кальміуської паланки, про що пише Р. Саєнко у роботі "З історії заснування міста Маріуполя" (стор. 6).

По-третє, вона виражалася в утриманні поштових станцій на Білосарайському лимані і на переправі через Кальчик, на які було слід щодня направляти по 8 ямщиків з кіньми (там же, стор. 6).

По-четверте, вона виражалася в забезпеченні гарнізону продовольством. Про це говорить те, що 17 листопада 1768 року кальміуський полковник Сидір Чалий рапортував Кошу про видачу відпускних свідоцтв козакам його паланки "на три тижні в Бахмут, а також в Черкаське за покупкою хліба і солі", оскільки "ватага з Малої Росії, хоча і була, та без всякого навозу, тільки один порожняк... через що тутешнього ведення козакам чимала в харчах потреба полягає" (ЦДІА України, ф. КЗС, д.226, л.52).

По-п'яте, чисто адміністративною, фіскальною функцією Кальміуса як центру однойменної паланки було стягнення обов'язкових мит за переправи, за супровід в дорозі і т.д зі всіх купців, чумаків, що приїжджали і від'їжджали, відповідно до встановленого Кошем порядку. Старшина, що перебувала в Кальміусі, стягала також акцизний збір з "шинкуючих козаків" за торгівлю спиртними напоями на всій території паланки, про що свідчить ордер Коша Запорізького полковнику Кальміуської паланки від 29 серпня 1767 року, в якому мовиться: "...від кожної шинкової будки по 2 р. 50 коп., а від будки-льодовні і льоху по 5 рублів стягнути, і ті гроші з оним військовим довбишем Головком при рапорті за реєстром у Кіш послати" (ЦДІА України, ф. КЗС, д.231, л.1). Адмінистративною функцією полковника і старшини була і видача спеціальних дозволів ("квитків") на виїзд за межі Кальміуської паланки і Запорізької Січі. У цьому переконує рапорт кальміуського полковника Сидора Чалого від 17 листопада 1768 року, в якому мовиться, що "ведення тутешньої паланки козаки, сидячи зимівниками, і базарні шинкарі, а гірше щогодини в паланку (тобто фортецю – М.Р.) приходивши, ступають за видачею квитків заради покупки до неводів ділей, ниток, урізів, а найбільше за хлібом" (ЦДІА України, ф. КЗС, д.226, л.52).

По-шосте, Кальміус був також і торговим центром. Доктор історичних наук професор Донецького Національного університету В. Пірко в роботі "Матеріали архіву Коша Нової Запорізької Січі як джерело історії Донбасу", стверджує, що в Приазов'ї найбільшими центрами торгівлі в регіоні були Бахмут і Кальміуська слобода.

Була в Кальміусі й судова влада. Про один з фактів здійснення правосуддя розповідав А.Скальковський в "Історії Нової Січі, або останнього Коша Запорізького". За те, що наймит Грицько Капустенко, перебуваючи у нетверезому стані, поранив ножем козака Микиту Тарана, йому на зібранні в самій фортеці ухвалили вирок: "1767 року, 8 серпня покараний ... уламленням однієї ноги".

Нарешті, у фортеці Кальміус була і духовна влада, що розповсюджувалася і на сидячих зимівниками, і на посполитих козаків, що жили поряд у слободі. Її здійснювала козача похідна Свято-Миколаївська церква, що містилася в кам'яній, критій соломою будівлі, яка, як писав єпископ Феодосій, була "поставлена запорізьким козацтвом давно, з незапам'ятних часів". ("Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви і приходи XVIII сторіччя". Випуск 1. Катеринослав 1880. с.322).

Таким чином, аргументів для того, щоб назвати козачий Кальміус містом, набралося більш ніж достатньо. До них слід додати, що і за заняттями населення його було слід теж зарахувати до міст. Адже кальмиуські козаки займалися рибним промислом так само, як займалися соляним промислом козаки Ізюмського полку в місті (фортечці) на Бахмутці. Тільки в Кальміусі, окрім ловлі риби, козаки вели і її переробку. До того ж там були і шевці, і кравці, і чинбарі, і цирульники, і возових справ майстри, які обслуговували 16 ямщицьких екіпажів, і представники інших ремесел, не кажучи вже про власників шинків та інших торгівців.

Містом він був і за доби, коли після ліквідації Запорізької Січі на її землях вводився новий, російський адміністративний розподіл. Тоді майже вся колишня Кальміуська паланка стала Кальміуським повітом, а Кальміус – фактично центром повіту. Правда, ненадовго. Як пише Р. Саєнко у роботі "З історії ..." (с. 7), Кальміуський повіт у 1776 році став іменуватися Павловським. І лише тому, що, як писав єпископ Феодосій, "Губернатор Чертков ...був стурбований думкою влаштувати місто Павловськ на честь і в пам'ять спадкоємця престолу Павла Петровича". (вип. 1, стор. 461). Зауважимо, що місто це він заснував лише два роки згодом. (Довідка: за "Тлумачним словником української мови", заснувати – означає "класти початок існуванню чогось, створювати, будувати"). Зробив він це в гирлі Кальміусу в день святої Марії-Магдаліни, 21 липня 1778 року, заклавши особисто Марії-Магдалинівську церкву, відступивши лише трохи від існуючої фортеці (див. Феодосій "Матеріали ... " (вип. 2, с. 319).

І ніхто з істориків і краєзнавців не запитав себе: навіщо було губернатору засновувати новий населений пункт Павловськ буквально поряд з вже існуючим Кальміусом і Кальміуською слободою? Прямої відповіді на це питання не було, хоча вона лежала на поверхні. Вже через два місяці після закладки церкви, у вересні 1778 року, з'являється складена канцелярією Черткова "Карта, що представляє Азовську і Новоросійську губернії з зазначенням суміжних до оних земель", на яку, як пише Р.Саєнко (стор. 8), був "нанесений Павловськ в географічній точці сучасного Маріуполя".

Питається, ради чого на карту наносилося тоді місто, якого не було, і яке мало ще будуватися? І ще. Ради чого з катерининських часів (див. "Опис міст і повітів" 1782 року) стали писати, що місто Маріуполь побудовано "на попелищі стародавнього міста Адомахи", а не на місці козачої фортеці Кальміус? Та заради того, щоб стерти з пам'яті поколінь усе, що говорило про козачий Кальміус. Адже Чертков, будучи вірним слугою імператриці, точно запроваджував у життя настанову Катерини II на знищення "на майбутній час і назви запорізьких козаків".

На користь такого висновку говорить те, що губернатор Чертков нічого більше не зробив для будівництва міста, окрім закладки церкви, яка так і залишилася довгобудом: її освятили лише в 1791 році! Це, по-перше. По-друге, навіть після появи згаданої карти Павловськ в офіційних документах як місто не значився. У відомості перепису, що провадився тоді, мовилося лише про Павловську міську околицю (довідка: за "Тлумачним словником української мови" термін "ОКОЛИЦЯ" означає "прилеглу до чого-небудь місцевість").

По-третє, на користь зробленого вище висновку говорить і те, що духовна влада назвала соборною Павловську (тобто головною в місті церквою) саме козачу Свято-Миколаївську, що розташовувалася на території фортеці. (див. Феодосій "Матеріали... " вип. 1, стор. 461). Таким чином, можна дійти висновку, що весь намір з заснуванням "міста на честь і пам'ять спадкоємця престолу" був потрібен лише для того, щоб перейменувати Кальміус в Павловськ. Але він відіграв і позитивну роль: населеному пункту в гирлі Кальміусу держава офіційно надала статус міста. І, якби греки-переселенці залишилися тоді жити на спочатку відведених для них землях колишньої Самарської паланки, він би поступово виріс у велике адміністративне і торгове, а потім і промислове місто Павловськ: дуже вже вигідним було його географічне розташування.

Проте доля Кальміуса-Павловська склалася інакше. 29 вересня 1779 року намісник цариці Г. О. Потьомкін підписав ордер No2829 (розпорядження) "про відведення вихідцям з Криму ...грекам земель" на території колишньої Кальміуської паланки. У ньому не тільки вказувалися межі цих земель, але і було розпорядження грекам майбутнє місто їх "іменувати Маріуполь". Ця фраза, а також карта, що з'явилася 2 жовтня 1779 року на додаток до ордера No2829, на якій в гирлі Кальміусу, замість Павловська, значився Маріуполь, і ввели в оману офіційних історіографів. Протягом двох століть вони вважали 1779 рік роком заснування Маріуполя. Ця дата навіть потрапила на сторінки "Британської енциклопедії". Але Потьомкін в 1779 році лише наказував грекам ордером No2829 "місто їх ...побудувати або на березі Азовського моря при гирлі річки Кальміусу, або при гирлі річки Солоної, званої Калецом" (підкреслено мною – М.Р.).

І поки ордер Потьомкіна No2829 і прикладена до нього "Карта, що представляє частину Азовської губернії Маріупольського повіту, які визначаються греками-вихідцями з Криму" неквапно рухалися на південь у резиденцію азовського губернатора, місто в гирлі Кальміусу, як і раніше, іменувалося Павловськом (Павлоградом). Про це свідчить цитата з "Матеріалів... " Феодосія (вип. 1 стор. 461), у якій мовиться, що церковна влада "3 грудня 1779 року (тобто 2 місяці після появи вказаної вище карти) призначили постійним священиком Свято-Миколаївської, вже соборної Павловської (підкреслено мною – М.Р.), церкви протоієрея Романа Кошевського.

І лише 24 березня 1780 року зміст ордера No2829 був оприлюднений канцелярією азовського губернатора. Своїм розпорядженням No1817, продублювавши ордер Потьомкіна, вона наказала всім грекам з 1 квітня 1780 року почати переселення на знову відведені їм землі. Тривало воно декілька місяців, і 26 липня 1780 року вихідці з кримських міст прибули в гирло Кальміусу, щоб почати, як наказував Потьомкін, будувати "їх місто". Будувати на давно обжитому місці, оскільки всіх, хто жив там, попросту депортували під наглядом пристава у призначений раніше грекам Марієнполь (за Потьомкіним, Маріуполь) і перейменований потім у Павлоград.

Ось так і з'явилися, окрім 1734-го, ще три дати народження нашого міста – 1778-й, 1779-й і 1780-й роки. Характерно, що пріоритет заснування постійного населеного пункту (див. аспект другий) запорізькими козаками не тільки замовчувався, але і заперечувався у XVIII столітті спочатку представниками Російської імперії, а потім і представниками греків-переселенців, чиї претензії на цілих два сторіччя закріпила історіографія катерининських часів.

Довкола цих чотирьох дат спорадично виникають дискусії маріупольських істориків і краєзнавців. У цих дискусіях прихильники козачої версії наполягають на тому, що вік міста слід обчислювати з часу появи постійного населеного пункту в гирлі Кальміусу, який іменувався тоді фортецею Кальміус. А їхні опоненти одностайно стверджують, що його треба обчислювати з того часу, коли Павловськ (Павлоград), а потім і Маріуполь були названі містом.

Наскільки помилковою є така точка зору, неважко переконатися, навіть поверхово ознайомившись з історією містоутворення, на підставі наступних двох доданих таблиць:



ВІДОМОСТІ ПРО МІСТА КОЛИШНЬОГО СРСР

No Назва міста Відомо з Стало Примітки п\п якого містом часу або засновано

1 Арзамас 1578 1779

2 Бійськ 1709 1782

3 Богуслав 1195 1938

4 Бориспіль 1590 1956

5 Борислав 1387 1940

6 Вінниця 1363 1793 Виросла із

фортеці

7 Вишгород 946 1968

9 Глухів 1152 1782

10 Єйськ 1770 1840 Виріс із військових укріплень

11 Загорськ 1340 1930

12 Ізяслав 1127 1795

13 Камінь-Каширський XII ст. 1791

14 Канськ 1626 1822 Виріс із острогу

15 Коломна XII ст. 1781

16 Коростишев 1499 1938

18 Красноярськ 1628 1822 Виріс із острогу

19 Лохвиця 1320 1781

20 Лубни 988 1783

21 Омськ 1716 1804 Виріс із острогу

22 Орськ 1735 1865 Виріс із фортеці

23 Остер 1098 1967 Виріс із фортеці

24 Шлісельбург 1323 1702

25 Пирятин 1155 1781

26 Пропойськ 1150 1945

27 Таганрог 1698 1775 Виріс із фортеці

28 Томськ 1604 1804 Виріс із острогу

29 Фастів 1390 1938

30 Хабаровськ 1858 1880 Виріс із військового поста

31 Хорол 1083 1781

32 Черкаси 1394 1795

33 Чигирин XVI ст. 1795

Джерело: УРЕ. т.1-16. К.,УРЕ, 1987.

ВІДОМОСТІ ПРО МІСТА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

NoNo Назва міста Засновано Рік Одержання п\п як: заснування статусу міста

1. Авдіївка село 1884 1956

2. Амвросіївка пристанційне 1869 1938 селище

3. Артемівськ козача 1571 1783 сторожа

4. Волноваха пристанційне 1881 1938 селище

5. Горлівка шахтарське 1867 1932 селище

6. Дебальцеве пристанційне 1878 1938 селище

7. Дзержинськ хутір 1810 1938

8. Добропілля хутір 1859 1953

9. Донецьк селище 1869 1917

10. Дружківка пристанційне 1878 1938 селище

11. Єнакієве заводське 1883 1925 селище

12. Костянтинівка пристанційне 1870 1932 селище

13. Краматорськ пристанційне 1868 1932 селище

14. Красноармійськ пристанційне 1880 1938 селище

15. Красний Лиман фортеця 1667 1938 слобода

16. Макіївка козача 1777 1925

17. Мар'їнка село 1844 1977

18. Микитівка (нині козачий Поч. з 1938 у складі Горлівки) зимівник XVII ст. у складі Горлівки

19. Новоазовськ козача станиця 1840 1960

20. Селидове село 1782 1956

21. Слов'янськ фортеця 1676 1794

22. Сніжне заїжджий двір 1784 1938

23. Старобешеве село 1780 ?

24. Тельманове німецька 1835 1932 колонія

25. Торез село 1783 1932

26. Харцизьк слобода 1783 1938

27. Шахтарськ злиття трьох 1953 1953 селищ

28. Ясинувата пристанційне 1872 1938 селище

Джерела: Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. К., УРЕ, 1970.

УРЕ. т.1-17. К.,УРЕ, 1987.

Ці таблиці необхідні ще й тому, щоб показати, з якого саме часу починається історія міста. Бо дехто з істориків і краєзнавців наполягає, що історія Маріуполя починається з того часу, коли він одержав статус міста. А період з 1734 по 1778 рік, коли в гирлі Кальміусу була як населений пункт козача фортеця, називають передісторією міста. Ця думка помилкова ще й тому, що використовують вони термін "передісторія" не за призначенням. Адже щодо населеного пункту, то він означає все те, що передувало його виникненню і розвитку.

Отже, вік міста треба обчислювати з часу його виникнення як населеного пункту, тобто з часу побудови фортеці Кальміус і за прикладами, вказаними в таблицях, писати: засновано 1734 року, місто з 1778 року.



Літературно - краєзнавче видання
РУДЕНКО Микола Григорович
Ким і коли засновано Маріуполь
Пріоритет належить запорозьким козакам
Маріуполь. Громадська організація "Клуб мандрівників"
Цикл книг із історії Маріуполя в рамках проекту
"Це моє місто"

У цьому рефераті на підставі теорії містоутворення та історичних фактів автор доводить, що місто Маріуполь засновано запорозькими козаками в 1734 році.

(Українською і російською мовами)

Відповідальний редактор, керівник проекту: М. Рябченко
Коректори: Л. Олійніченко, О. Д'якова
Технічний редактор: В. Козлікін
Консультант: В. Джувага
Комп'ютерна верстка: В. Рябченка
Здано до набору 28.12.2002р. Підписано до друку 26.02.2003г. Формат 60х84 1\16.
Бумага офсетная. Печать офсетная. Тир.
Маріуполь. Громадська організація "Клуб мандрівників"
Секція історії і краєзнавства.
87547, бульв. Шевченка, 262-74, м.Маріуполь, Україна.
тел.+38(0629)35-32-01 e-mail: kolaictv@mail.ru http://www.rvn.boom.ru
Технічна підтримка ТОВ "Компьютер Сервис" http://www.css.com.ua

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...