пошук:  

>> Стецюк Валентин: Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі (книга друга) / 01.html

У розділах: [Давня історія руських земель і народів]

Авторська сторінка
Опублікував:  stetsw

 

Розділ I. Родинні взаємини слов’янських мов

Використання в наших дослідженнях графоаналітичного методу обумовило вибір опорного пункту викладу подальшої історії етногенетичних процесів у Східній Європі. Цим опорним пунктом є схема родинних взаємин слов’янських мов. Дослідження графоаналітичним методом балтійських мов не може дати результатів через їх малу кількість. "Живими" тепер лишилося лише дві з них - латиська і литовська. До них ще може бути долучена реставрована зусиллями В.Н.Топорова та іншіх мовознавців лексика пруської мови. Однак отримана схема родинних взаємин цих трьох мов не дасть нам можливості локалізувати ареали їх формувань через невелику кількість вузлів. В будь-якому випадку схема буде мати форму трикутника, котрий може бути розміщений на географічній карті довільним способом. З фракійської мови зберіглося мало даних, і ще менше відомо про її діалекти. Так само мало ми знаємо і про мову скифів. Отже, для дослідження етногенетичних процесів у Східній Європі в І тис. до н.е. ми не маємо іншого матеріалу, окрім лексики слов’янських мов. Перші такі дослідження на базі вибірки з основного словникового складу сучасних слов’янських мов були проведені ще в кінці сімдесятих років, а їх результати були опубліковані більше, ніж десять років тому (Стецюк В.М., 1987). На той час вже були відомі результати досліджень слов’янської лексики, зроблені за рекомендацією В.В.Сєдова на дещо іншому матеріалі, а саме, за даними репрезентативної вибірки етимологічних словників праслов’янської мови Славського і Трубачова (Sl awski F. 1974., Трубачев О.Н. (Ред.) 1974). На жаль, при обмеженому обсязі журнальної статті для публікації були вибрані результати хронологічно перших досліджень, хоча за результатами других в отриману схему взаємин слов’янських мов треба було би вже тоді внести важливі уточнення, які стосуються російської мови. Це буде зроблено щойно тепер.

Для проведення досліджень спочатку били вибрані поспіль реєстрові (заголовні) слова з перших двох томів словника Славького (від ablo до davnostь ), а далі із словника, який редагує Трубачов. З переглянутих більше ніж 3200 слів як основу таблиці-словника було вибрано лише тисячу, в той час як решту склали спільнослов’янські (близько 1900 слів), церковнослов’янські і так звані "давньоруські" без відповідників у сучасних мовах, власні назви, слова, наявні тільки в одній мові, вигуки і т. д. Спільнослов’янськими вважалися такі, котрі мали відповідності в дев’яти з десяти слов’янських мов, остаточно залишених для визначення їх родинних взаємин графоаналітичним методом. Разом із спільними словами були вилучені також і похідні від них, тобто цілі гнізда слів, основне слово котрих було визнане загальнослов’янським. У принципі, було б коректно взяти до розгляду всі слова, котрі не є спільними, однак, для їх вилучення були дві поважні причини. По-перше, похідні слова могли виникнути в різних мовах незалежно одне від одного в різні часи за спільними законами словоутворення, і це могло би зашкодити встановленню родинних взаємин мов на час їх вичленування із спільної мови. По-друге, у використаних етимологічних словниках праслов’янської мови існує велика диспропорція у репрезентативності лексичного матерілу різних мов, пов’язана з відсутністю достатньо повних словників окремих мов, особливо "мертвих". Окремі праслов’янські слова подаються у різних варіантах, яким наводяться числені відповідники з деяких мов, в той час як з інших мов наявні відповідники наводяться не завжди, навіть тоді, коли їх можна знайти в словниках. Звичайно, певна різниця в об’ємах праслов’янської лексики для різних мов має бути - в маргінальних мовах він менший, а в центральних більший, але ця різниця не може бути багатократною, тому для досягнення об’єктивності досліджень необхідно було провести деяку корекцію взятого до аналізу лексичного матеріалу - доповнити його при можливості для одних мов і вилучити надмірні, повторні дані для інших. Такою корекцією і було вилучення похідних від спільних слів, оскільки саме похідні слова бідно репрезентовані в словниках недостатньо вивчених мов. Таким чином, для прикладу, якщо слово *be lu було визнане спільнослов’янським, то разом із ним виключалися із списку усі однокорінні слова (*be le ti, *be lina, *be laљ u , *be locha, *be lota і т. д.). Щоправда, інколи робилися винятки для слів, які відбивали смисл оригінального поняття. Якщо слово не було визнане за спільнослов’янське, то похідні від нього бралися до розгляду, якщо, звичайно, вони не були різними варіантами того самого поняття. Наприклад, були включені до списку однокорінні слова, які не є спільнослов’янськими *xaba, *xabina, *xaboru , *xabu , *xabu jь, *xabu je, в той час як були виключені схожі за змістом похідні від них дієслова: *xabati, *xabe ti, *xabiti. Треба також відмітити, що частина однокорінних слів, близьких за змістом, ставилися у відповідність одне одному з поміткою "як...". Наприклад, в реєстрі є два праслов’янських слова *barъ і *bara. Хоча жодне з них не є спільно слов’янським, їх однаковий зміст дозволяє розглядати ці слова як варіанти одного спільнослов’янського слова, котре в тому або іншому варіанті зустрічається в усіх слов’янських мовах. Іншим прикладом спільнослов’янського слова може бути дві форми *c melь і *c mela, хоча такі варіанти можна роглядати і окремо, оскільки інколи навіть невеликі відмінності в словах відповідають різним групам мов.

При складанні таблиці-словника відповідники до вибраних реєстрових слів бралися також головно із зазначених етимологічних словників, але через малу репрезентативність лексики окремих мов таблиця була дещо доповнена матеріалами з інших словників (див. Літературу, розділ "Лексикографія"). Тим не менше, в македонській та лужицькій (об’єднаних верхньо- та нижньолужицької) не набралося достатньої кількості слів для включення їх в загальну систему взаємин. При побудові схеми відчувався також брак білоруських слів, що, очевидно, є наслідком недостатнього вивчення діалектної лексики. Першим результатом аналізу праслов’янської лексики було підтвердження тези про двоїсте походження російської мови, яку давно вже висували деякі мовознавці. Наприклад, О.О.Шахматов в одній із своїх робіт (Шахматов А.А., 1916) не тільки говорив про велику різницю між північним і південним російськими діалектами (наріччями), але навіть вважав можливими тісні зв’язки північного діалекту з польською мовою. В тому ж дусі висловлювався В.В.Мавродін, який припускав можливість західного походження кривичів (Мавродин В.В., 1973, 82), а ще більш певно висловлювався Л.Нідерле, коли писав:

 

"Ще й досі у великоросійській мові простежуються сліди її двоїстого походження, оскільки наріччя на північ від Москви сильно відрізняється від південноросійських наріч" (Нидерле Любар, 1956, 165).

Поділ східного слов’янства на чотири народності (росіяни південні і північні, українці, білоруси) підтверджується не тільки мовною різницею, але і різницею етнографічною (Д.К.Зеленин, 1991, 29). Тезу про такий чотиричленний поділ підтримував і Р.Траутман. Він теж розділяє росіян на два окремі народи (носії північного та південного діалектів) і, посилаючися на авторитетне свідчення Зеленіна, пише, що етнографічна і діалектологічна різниця між цими народами більша, ніж між білорусами і росіянами південного діалекту (Trautman Reinhold, 1948, 135).

При складанні таблиці-словника слов’янських мов було помічено, що російська мова представлена в ньому непропорційно до інших мов великою кількістю слів, і на побудованій графічній схемі взаєминин слов’янських мов область російської мови накладалася на області української та білоруської мов. В принципі це би могло підтверджувати тезу про існування спільної для всіх східних слов’ян давньоруської мови, але в такому випадку ми мали би у своїх дослідженнях долучити до множини російських слів ще й українські та білоруські, в ній відсутні. За цих умов побудова схеми ставала взагалі неможливою, бо зв’язки між одними мовами суперечили б їх зв’язкам з іншими. Тільки після розподілу цілої множини російських слів на два рівноправні діалекти зв’язки між мовами були впорядковані. Цей розподіл зробити досить легко, оскільки в етимологічних словниках подається поширення російських слів по областях. До південного діалекту були віднесені слова, поширені в Смоленській, Калузькій, Тульській, Рязанській, Пензенській, Тамбовській, Саратівській та більш південних областях. Відповідно, до північного діалекту були віднесені слова, зафіксовані в областях більш північних. Слова, поширені тільки на Сибіру і Далекому Сході до уваги не приймалися, але їх не було багато. Щоправда, взаємопроникнення лексики цих двох діалектів, пов’язане із спільністю історичного розвитку їх носіїв не могло не мати наслідком розмитість границь між цими діалектами, що і відбилося при побудові схеми родинних взаємин слов’янських мов.

Підрахунки кількості спільних слів між окремими мовами дали результати, показані в таблиці 1. Загальна кількість слів з окремих мов, взятих до аналізу, подана в ячейках головної діагоналі таблиці.

Якщо порівняти отримані дані з даними попередніх досліджень (Стецюк В.М., 1987), то можна побачити між ними суттєву різницю. Зокрема, в наведених даних значно слабше виражений зв’язок між україньською, білоруською і польською мовами, а зв’язок між україньською і північним діалектом російської виражений сильніше. Це можна пояснити певною суб’єктивністю укладачів словників, пов’язану з їх хибними уявами про історію розвитку української та білоруської мов. Відповідно до цих уяв багато слів з цих двох мов вважаються пізнішими запозиченнями з польської, в той час як вони є для них властивими з найдавніших часів існування цих мов. З другого боку, до лексичного фонду російської мови залучено в свій час багато слів, які до неї зовсім не належать. Особливо негативну роль зіграв тут словник російської мови В.Даля (Даль Владимир, 1956). Віддаючи йому належне за зібраний багатий фактичний матеріал, треба все-таки зазначити, що він мав українську, білоруську та обидва діалекти російської мови за єдину мову і тому з однаковою позначкою "южн." відносив до російської мові і слова південного російського діалекту і слова української мови, а позначкою "зап." відзначав і білоруські слова. Критичну оцінку цих позначок В.Даля висловлювали вже декотрі науковці, зокрема Й.Дзендзелівський (Дзендзелівський Й.О., 1969).

Таблиця 1

Кількість спільних слів у парах слов’янських мов

  пол чес словц білор укр пн.рос пд.рос с.-хор. словн болг
пол 374                  
чес 247 473                
словц 229 364 458              
білор 169 167 177 356            
укр 238 257 265 266 487          
пн.рос 165 198 192 240 271 484        
пд.рос 189 205 217 253 304 330 480      
с.-хор. 172 239 246 154 248 225 241 519    
словн 126 199 207 106 180 169 181 303 394  
болг 104 148 148 83 160 162 156 265 193 360

Однак, незважаючи на часткову некоректність досліджуваного лексичнго матеріалу, схема родинних взаємин слов’янських мов, побудована на його основі (див. Мал.1), своєю конфігурацією майже не відрізняється від опублікованої раніше (Стецюк В.М., 1987), за винятком того, що на ній замість одної області російської мови розташовані дві області її двох діалектів, а області деяких інших мов дещо пересунулися одна відносно іншої.

Мал. 1. Схема родинних взаємин слов’янських мов.

Щоправда, як і очікувалося, при визначенні положення областей російських діалектів виникли певні труднощі. Через тісний історичний розвиток цих діалектів кількості спільних слів з деякими іншими слов’янськими мовами в кожному з них мало різняться між собою. Отримані графічною побудовою дві області російських діалектів настільки близькі одна до одної, що на схемі їх можна було б і поміняти місцями. В зв’язку з цим при розташуванні цих в загальній схемі слов’янських взаємин були прийняті до уваги інші міркування. Зокрема, фонетичні особливості північноросійського діалекту (конкретніше новгородського-псковського) дають підстави розміщувати його ближче до польської мови, ніж південноросійський. Крім того, до уваги була взята зазначена вище часткова некоректність лексичного матеріалу південного російського діалекту, в який внесені слова властиві більш західним мовам. Однак, оскільки наново отримана схема родинних взаємин слов’янських мов особливо не відрізняється від побудованої раніше, вона досить добре накладається на те саме місце на географічній карті (див. мал. 2). На цій карті показані ареали, на котрих почалося первісне вичленування окремих слов’янських діалектів, з котрих пізніше розвинулися сучасні слов’янські мови.

Мал. 2. Ареали формування окремих слов’янських мов.

 

Болг - болгарська мова, Бр - білоруська мова, П - польська мова, Пд.-р - південний діалект російської мови, Пн.-р - північний діалект російської мови, Слв - словенська мова, Слц - словацька мова, С/Х - сербсько-хорватська мова, Укр - українська мова, Ч - чеська мова.

Таке розміщення ареалів первісного формування окремих слов’янських мов не суперечить поглядам більшості сучасних славістів, котрі сходяться на думці, що, по-перше, ще в надрах праслов’янської мови сформувалися певні діалектні утворення, з яких пізніше розвинулися сучасні мови, а, по-друге, що слов’яни мали свої поселення на схід від Вісли до Дніпра або далі. Більше того, за кілька років до публікації перших результатів досліджень географічним методом майже так само територію поселень слов’ян визначив Мачинський:

"з початку ІІ ст. до н.е. до середини IV ст. н.е. основна маса предків історичного слов’янства ... мешкала на території, обмеженій з заходу середнім Німаном і Середнім та Верхнім Бугом, з півдня - лінією, що йде від верхів’їв Буга на Нижнє Псло, зі сходу - лінією, що з’єднує верхів’я Псла і Оки, північна границя умовно проводиться на підставі лінгвістичних даних по Середній Зах. Двині до витоків Дніпра на Оку" (Мачинский Д.А., 1981, 32).

Кухаренко в одній із своїх ранніх робіт, дослідивши пам’ятки ранньослов’янських племен - "поля поховань", окреслює південно-східну границю розселення ранньослов’янських племен як таку, що "проходила від верхів’їв Південного Буга на схід, вздовж річки Росі і далі вздовж Дніпра приблизно до впадіння в Дніпро річки Псел .., повертала до північного сходу, йшла Пслом, а далі переходила до верхів’їв Сули" (Кухаренко Ю.В., 1951, 15-16). Можна побачити на карті, що таке окреслення майже точно відповідає південній границі етноформуючих ареалів Середнього Дніпра. Означення “етоноформуючий ареал” має підстави для існування, оскільки, як можна побачити, на певних територіях, обмежених географічними границями, в різхні часи проходило первісне формування окремих етносів. Дослідження причини цього явища може бути проведене зусиллями нуковців різних спеціальностей - етнологів, етносоціологів, географів та ін.

Визначивши, таким чином, в загальних межах, територію поселень давніх слов’янських плнмен, треба віжзначити, що досі існує кілька теорій слов’янської прабатьківщини, котрі можна узагальнити в дві основні - дніпровську і вісло-одерську, особливо популярну в післявоєнні часи серед польских вчених (Широкова Ф.Г., Гудков В.П., 1977). Однак деякі авторитетні спеціалісти мають зовсім відмінні погляди щодо прабатьківщини слов’ян, і це в якійсь мірі дезорієнтує вчених і ускладнює проблему. Наприклад, В.В.Сєдов розробив свою теорію етногенезу слов’ян, з котрими він утотожнює в якійсь мірі носіїв і лужицької, і черняхівської, і зарубинецької культури (Седов В.В., 1979). Зовсім фантастичну терію будує О.М.Трубачов. Він намагається переконати всіх, що прабатьківщина слов’ян була десь в Паннонії (Трубачев О.Н., 1984, 1985), маючи для цього зовсім бідні і сумнівні аргументи. Зрозуміло, що потрібен час, щоби науковці кінець-кінцем прийшли до єдиної думки.

Але до питання слов’янського етногенезу ми повернемося пізніше, тепер же спробуємо відтворити перебіг етногенетичних процесів в хронологічному порядку.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...